Для РФ є тільки один сценарій, що має шанси хоч на якийсь успіх, — класичний бліцкриг

Автор/джерело -  © Богдан Буткевич, Український тиждень 



Дата публiкацiї - 22.08.2016 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3733

Полковник ЗСУ, один з очільників мережі «Інформаційний спротив» розповів Тижню про ймовірні сценарії гіпотетичної повномасштабної війни з РФ та свої оцінки сьогоднішньої військово-політичної ситуації.

Імовірність сценарію повномасштабної військової агресії РФ є завжди. Однак на сьогодні з величезною натяжкою. Хоча час справді піджимає Путіна, через що імовірність такого сценарію зросла. Адже основні цілі Москви — зміна нашого міжнародного вектора та встановлення контролю над основними сферами життєдіяльності України, особливо фінансово-економічними, — так і не досягнуті.

Для РФ є тільки один сценарій, що має шанси бодай на якийсь успіх, — класичний бліцкриг. Будь-яка затримка на будь-якому етапі подібна до смерті. Тому якщо військово-політичне керівництво РФ таки ризикне, то все розпочнеться за класичною схемою, з масованих авіаційно-ракетних ударів та десантної операції на Півдні країни: або морської, або сухопутної, або навіть поєднаної. Думаю, найпершим зав­данням буде об’єднати кримський плацдарм із російськими військами, що на окупованій частині Донбасу, а також скотитися низиною Дніпра й відрізати Миколаївську та Херсонську області. Не виключений удар компактними ударними групами через Харків на Полтаву з виходом до Дніпра. Головне завдання — розсікти Україну та відсікти Південь і Схід. А вже далі удар по столиці, щоб посадити там свій маріонетковий окупаційний режим, який перший час можна буде підтримувати й військовою силою, але в досить короткій перспективі російські війська мають покинути країну. Впевнений, що проведення такої операції наразі малоймовірне, адже це може спричинити надто багато труднощів.

Ескалація, яку ми зараз споглядаємо, — це спроба Кремля вийти з глухого кута, у який він потрапив. Зараз ми в позиції, коли неможливо поступитися принципами. Тому для того, щоб Москва пішла на суто воєнне вирішення конфлікту, потрібні певні умови та вікно можливостей, яке остаточно зачиниться наприкінці осені через погодні умови та вибори в США. Взагалі моя особиста думка, що події в Криму — це відголосок якихось внутрішніх «розборок» у російській верхівці. На місці Путіна я вже закривався б у бункері. Прогнозую, що це останні шість місяців перед переформатуванням російської влади.

Найімовірнішим є проведення агресором якихось наступальних операцій у зоні АТО. Адже то хороший засіб впливу на внутрішню українську ситуацію. Це як вентиль: повернув — і відразу в Україні на політичному полі починаються збурення і тиск на владу. Тепер до цієї справи ­долучили й Крим.

Угруповання, яке зараз перебуває на території Криму, не є наступальним. Навіть якщо вони наростять його до ударного, все одно проведення будь-якого наступу з території півострова без десантних операцій абсолютно неможливе. Треба брати перешийки з боку материка, а тільки потім витягувати з Криму угруповання в оперативний простір. Взагалі слід розуміти, що спочатку угруповання з 20–30 тис. людей, яке там концентрувалося, було направлене на захист від ЗСУ, якби Україна раптом вирішила повоювати за півострів.

Якщо росіяни почнуть, попри все, багатоденні масовані авіаційні удари, наша ППО не витримає, але це дуже дорого коштуватиме агресорові. Російська авіація буде знекровлена. Нагадаю, що лише за п’ять діб війни в Грузії неінтегровані й несистемні грузинські ППО змогли збити 12 російських літальних апаратів. І це за умови немасованих авіаційних нальотів. А що більша кількість літаків і що довше вони перебуватимуть у нашому просторі, то більша ймовірність їх збиття. І якщо не вийде все зробити швидко, росіянам не вдасться запанувати в небі.

Важко собі уявляю, як російський окупаційний режим зміг би контролювати наші міста-мільйонники. Згадайте Грозний, а це й близько не мільйонне за населенням місто. Я взагалі сумніваюся, що хтось полізе в західні та північні частини України — намагатимуться діяти в степу, де місцевість танкодоступна й можна ефективно використовувати конвенційні засоби ураження. Але вони не здатні ­окупувати всю країну, та вони й не планують цього.

На західному напрямку РФ формує три нові армії: 20-ту, 1-шу гвардійську танкову та 49-ту. Дві з них перебували в кадрованому стані, а зараз стали обростати м’ясом і залізом. Але процес просувається з величезними труднощами. Адже для армій треба відкрити нові пункти постійної дислокації з усією новою інфраструктурою, базами зберігання, посунути це все до кордону тощо. У кожній армії створюється по одній дивізії, і процес дуже затягується, дати переносяться. Утім, вони продовжують його, незважаючи на фінансові проблеми, намагаються не урізати видатків на ці процеси. Наразі на західному напрямку сконцентровано до 120 тис. російських військовослужбовців. Однак якщо вам доводиться формувати нові частини за рахунок перекидання залишків боєздатних військ із Далекого Сходу та Сибіру, то у вас величезні проблеми з оперативними резервами. Хіба що трясти ядерною дубиною.

Наша розвідка дуже багато чого навчилася за ці два роки. Ми виросли з коротких штанців. Головне те, що в нас нарешті чітко з’явився противник, проти якого ми чітко працюємо. Бо ж раніше в нас казали «евентуальний», прости Господи, противник. Це хто? Марсіяни? Наприклад, ми нарешті навчилися документально підтверджувати дії противника. Що стосується росіян, то їм нашкодила впевненість, що, мовляв, вони все про нас знають. Вони й на Донбас полізли саме тому, що неправильно оцінили здатність українських військ до спротиву. До речі, Україною й досі займається ФСБ як пострадянською республікою. Мовляв, ми не справжній закордон.

Класичної російської агентури, тобто вербованої, у нас від самого початку не так багато було. У наших структурах вистачає ідейних, добровільних помічників, які завжди готові допомагати російським спецслужбам навіть без винагороди. Не кажучи вже про випадки, коли вона є. На початку війни їх було до 40%, однак із часом чимало схилилося в бік України. Але такі симпатики, на жаль, лишилися, особливо в МВС, де добір завжди відбувався за особистими якостями. Хоча й із ЗСУ є проблеми. Однак вище керівництво держави досі не хоче зменшувати простір для маневру російським спецслужбам. Наприклад, хоча б заборонити військовослужбовцям відвідини Криму чи ОРДіЛО або несанкціоновані контакти з громадянами РФ тощо. На жаль, поки що умови для роботи ФСБ і ГРУ на нашій території цілком сприятливі. Адже ми й далі працюємо та живемо за стандартами мирного часу в умовах війни.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.