Актуально
44389 переглядів
 |
Нимрудський рельєф із зображенням кіммерійських воїнів |
Передскіфський період історії України (IX – VII ст. до н.е) представлений кіммерійською культурою у степовій зоні, чорноліською культурою на землях Правобережного лісостепу України, висоцькою та лужицькою – в західних областях України та культурою фракійського гальштату в Середньому Подністров’ї та Північній Буковині.
Про мешканців Північного Причорномор’я – кіммерійців – відомо з писемних джерел: асірійських клинописів, давньогрецьких міфів, з поем Гомера (VIII ст. до н.е.), який пише, що кіммерійці і скіфи проживали поряд в один і той же час. Про часткове співіснування цих двох народів свідчить також спільний для них термін “доярі кобил”, яким Гесіод (VII ст. до н.е.) називав скіфів, а Каллімах (ІІІ ст. до н.е.) кіммерійців.
Для порівняння можна згадати, що за часів новітньої історії українців називали і козаками, і малоросами і хохлами – в Російській Федерації і досі широко вживана остання назва, при тому вона зараз навіть більш поширена і не тільки як зневажлива форма, а й як еквівалент етноніму “українці”.
А за даними батька історії Геродота (V ст. до н.е.), вся земля, яку на той час займали скіфи, раніше належала кіммерійцям. Геродот називає також пов'язані з ними топоніми і гідроніми: кіммерійські стіни, кіммерійські переправи, Кіммерія, Кіммерійський Боспор.
Страбон (І ст. до н.е. — І ст. н.е.), обстоюючи думку про історичні корені кіммерійців у Північному Причорномор'ї, пише про Боспор Кіммерійський (зараз Керченська протока), про м. Кіммерік, кіммерійські поселення, про гору Кіммерій у гірському Криму.
За асірійськими джерелами, у 722-705 рр. до н.е кіммерійцями були розгромлені Урарту та Ассирія. З 679 р. до н.е. почалася друга хвиля кіммерійських походів на Близький Схід, під час яких вони воювали проти Ассирії, Лідії, дійшли до Іонії. Лише з визволенням Лідії з-під кіммерійського ярма при царі Лідії Аліаті (615—565 рр. до н. е.), кіммерійці зникли з історичних джерел. Друга хвиля походів була, очевидно, переселенням кіммерійців (за Геродотом — всіх, за Плутархом — лише їх частини) з Північного Причорномор'я під тиском скіфів, що прийшли з-за Волги (Араксу). Геродот писав, що кіммерійці тікали від скіфів через Кавказ до Малої Азії, де оселилися на Синопському півострові.
У формуванні кіммерійської культури брали участь племена зрубної і білозерської культур, остання – основа кіммерійської. Можливо, що кіммерійська культура є пізньою формою білозерської культури, тобто це та ж сама культура з двома різними назвами. Кіммерійці раніше від інших народів Південно-Східної і Центральне Європи першими у досить широких масштабах оволоділи технікою виготовлення заліза і сталі. Сусідні племена і народи переймали у кіммерійців зразки зброї (залізні кинджали і мечі з бронзовими рукоятками), спорядження для верхової їзди. Кіммерійці відіграли важливу роль у поширенні заліза не лише у Східній, а й частково в Центральній Європі. Так, на території Угорщини і Словаччини у значній кількості виявлено характерні для кіммерійців речі (предмети озброєння і кінські вуздечкові набори). На території Болгарії (поблизу сіл Білоградець і Єнджа) знайдені і досліджені кургани кіммерійських вождів.
Кіммерійські пам'ятки представлені, як правило, впускними похованнями в курганах, які були закладені раніше (своєрідне дозахоронення до існуючих курганів). Також відомі безкурганні поховання. Кіммерійські поховання були знайдені в Криму, в Донецькій, Луганській, Запорізькій областях, біля порогів Дніпра. Дніпропетровські дослідникі стверджують, що поховання біля с. Олександрівка, що неподалік Дніпропетровська - основні, тобто такі, над якими спеціально насипався курган. Ями надзвичайно великі і мають могутній накат з обтесаних або неопрацьованих колод. Крім того, обряд поховання в них збігається з обрядом поховання в курганах кіммерійців Запорізької області. І це дозволяє їм припустити про існування єдиного великого племені кімерійців на території сучасних Дніпропетровської і Запорізької областей.
М.О.Чмихов виділяє два ступені культури: чорногорівський і новочеркаський. На першому ступені кіммерійці ховали померлих в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям у скорченому на боці положенні, хоча, за твердженнями інших археологів, спостерігається поступова заміна скорченого положення витягнутим. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовою рукояткою та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав традиції білозерської культури, але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками. Деякі керамічні вироби мають також елементи чорноліської культури.
На другому ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети стали класти й на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, у тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки. Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але, як і людина, містять зображення одягу та озброєння. Останні дослідження засвідчують значну близькість стел кіммерійців та бронзового віку України.
Унікальна знахідка, пов’язана з ямною культурою, - Керносівський ідол, що знаходиться в Дніпропетровському історичному музеї. Він знайдений випадково у вересні 1973 року в селі Керносівка Дніпропетровської області і належить давньоарійській спільності ямної культури. Дніпропетровські дослідники припускають, що ямники сформували перший історичний етнос на території Україні - кіммерійців. На території Дніпропетровська відомі їхні поселення в районі парка ім. Шевченка і курган Сторожова могила.
До теми:
