Актуально
28938 переглядів
 |
Реконструкція палеолітичного житла періоду пізного палеоліту (15 тис. до н.е.) з території теперішнього села Межиріч Черкаської області |
Для території України загальнопринятою є така археологічна періодизація:
Кам’яний вік:
- Палеоліт – від появи людини до 10-9 тис. до н.е.
- Мезоліт – 9-5 тис. до н.е.
- Неоліт – 6-4 тис. до н.е.
- Мідний вік – 4-3 тис. до н.е.
- Бронзовий вік – 2-початок 1 тис. до н.е.
- передскіфський період – 9-7 століття до н.е.
- скіфський період – 7-3 ст.до н.е.
- сарматський період – 3 ст. до н.е. – 3 ст. н.е.
- антична епоха Причорномор’я – 7 ст. до н.е. – 4 ст.н.е.
- перша половина I тисячоліття н.е. – зарубинецька, східнопшеворська, частково липицька, черняхівська культури;
- епоха Великого переселення народів – 3-7 ст. н.е.
Козацька доба – 15-18 ст. н.е.
Внаслідок нерівномірного історичного розвитку населення окремих територій деякі археологічні культури різних епох могли розвиватися одночасно. Наприклад, на півночі України в 4-3 тис. до н.е. продовжувався неоліт, а на півдні в цей час вже склався мідний вік. Збігаються в часі скіфо-сарматська епоха і поширення античної цивілізації у Причорномор’ї, тощо.
В сучасній науці вважається усталеним фактом, що приблизно 45 тисяч років тому, ймовірно, на території Близького Сходу, сформувались перші люди — “неоантропи”. Приблизно у 40 тис. до н. е. вони пережили “демографічний вибух” і протягом наступних тисячоліть витіснили древнішу породу Homo sapiens — палеоантропів (у тому числі неандертальців) — і заселили простори Африки, Азії та Європи.
У результаті тривалого (5-10 тисяч років) та достатньо ізольованого розвитку на згаданих територіях відбулась т. зв. локалізація неоантропів, тобто їх пристосування до місцевих енергетичних і природно-кліматичних умов. Так і сформувались три людські раси.
 | |
|
Велика хвиля вибухово зростаючої популяції неоантропів пішла окрім інших напрямків у найважчому напрямі — на північ – приблизно 30 тисяч років тому. Ця людність формувалась у суворих умовах приполярної Європи (“на льодовій кромці”).
Починаючи з 25 тис. до н. е. європеоїди, що спочатку зосереджувалися в Циркумпонтійській зоні (навколо Чорного моря, яке тоді було невеликим озером), почали заселяли величезні простори Євразії. Про це свідчать не лише залишки їхніх скелетів, а й мистецтво.
 |
Взагалі, європеоїди 25-го тисячоліття до н. е. були значно розумнішими, ніж нам здається. Відомо, що в ті часи вони вже мали розвинену систему магічних обрядів, для здійснення яких будували спеціальні святилища, оздоблені витворами первісного мистецтва. Треба визнати, що деякі палеолітичні малюнки виглядають цілком сучасно і навіть професійно.
 | |
|
Видатний антрополог Хведір Вовк у Мізині над Десною розкопав селище, де знайшов кістки мамонта, північного оленя, багато крем’яного знаряддя та виробів з мамонтової ікловини. Між останніми особливо цікаві орнаментовані ритим меандром браслети, а також єдині такого роду у світі стилізовані фігурки пташок і тварин. Знахідка датована 25—20 тисячоліттями до н.е.
Мізинська археологічна культура, що була поширена в Подесенні і Середньому Подніпров’ї, є класичною пізньопалеолітичною культурою в Україні. Її пізньопалеолітичні об’єкти монументального домобудування і зразки образотворчого мистецтва не мають аналогів в світі.
 | |
|
Отже, частина європеоїдів-бореалів залишилась у своєму “етнічному лігві” — Північному Надчорномор’ї (Бореї), а більша частина розійшлась по всій Євразії. Незважаючи на тисячі кілометрів, що їх розділяли, вони протягом десятків тисячоліть розвивались як нерозривна цілісність. Це досягалося, на думку дослідників, завдяки наявності єдиного духовного центру — святилища в гротах Кам’яної Могили на річці Молочній поблизу нинішнього Мелітополя.
На плитах гротів зафіксовано послідовності знаків 12—6 тисячоліть до н. е., які є першим у світі ритуально-магічним письмом. Завдяки ініціативі і праці відомого археолога Юрія Шилова і шумеролога Анатолія Кифішина вдалося розшифрувати значну частину цих записів. У тому числі імовірну назву святилища — “Шу-нун” (чи “Су-нун”).
Найдавніші розшифровані письмові записи позначені, можливо, 11582-м роком до н. е. Це перше в світі письмо було піктографічним, а дати, за словами А. Кифішина, позначались різницями циклів Місяця та Сиріуса — найяскравішої після Сонця зірки (таке датування зберігалось на Близькому Сході ще й за шумерських часів). Фактично жерці Шу-нуна вели перший у світі міфо-історичний літопис.
Можна говорити про постійні паломництва жерців-волхвів півдня Циркумпонтійської зони до добре відомих для них святинь півночі. Серед іншого, про це говорять записи, залишені ними на плитах Кам’яної Могили, і сліди здійснених ними ритуальних жертв. Ці паломництва відбувалися на тлі постійних торговельно-обмінних і культурно-родових зв’язків.
Борея була священною землею, а Кам’яна Могила — духовним центром європеоїдів. Не виключено, що комплекс подібних святилищ древнього типу (саме печерно-гротових, а не створених штучно, рукотворних храмів) і був тим сакральним магнітом, що притягував жерців-волхвів розселених по Євразії багаточисельних родів — подібно до того, як Кааба в Мецці притягує до себе мусульман-паломників із усього світу.
Після утвердження голоцену (тобто клімат в цілому вже майже не відрізнявся від сучасного) на території теперішньої України почали виникати умови, сприятливі для ведення сільського господарства. Тому приблизно через тисячоліття почалося переселення народів з Близького Сходу і Малої Азії на територію Європи, передусім на Балкани і у Північне Надчорномор’я. Вони несли з собою землеробство, скотарство, навички металообробки, нові технології обробки кераміки — всі ознаки прогресивного відтворюючого господарювання.
Найкраще простежено переселення в Борею з Чатал-уюка, що обґрунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпровському Шу-нуну), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносередземноморського типу в могильниках дніпровського Надпоріжжя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на поселеннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’яна Могила).
У результаті взаємодії народу Бореї з прийшлим народом і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в Північному Надчорномор’ї виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Цю расу іноді позначають терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, тим більше, що ця назва з’явилася лише у 19 столітті як науковий термін для позначення сім’ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, була АРІЇ (ярі, сонячні, життєспроможні, пасіонарні, сильні), принаймні саме так називали себе їхні нащадки у II тис. до н. е.
В цьому контексті можна вживати термін “арійська раса”. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім’ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто арійці — це первинна основа, ядро індоєвропейців.
У науковому світі терміном “арійці” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н. е. прийшли в Іран і в Індію. Працями кількох поколінь учених коло пошуків прабатьківщини аріїв — від Індії до Скандинавії — звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому належить німцю К. Ріттеру, англійцю Г. Чайльду, австрійцю П. Кречмеру, болгарину В. Георгієву, українцю В. М. Даниленку, американці М. Гімбутас, росіянину О. Н. Трубачову.
Авторитетний знавець відичної літератури, індійський дослідник Бал Гангадхар Тілак у своїй праці “Арктична батьківщина у Ведах” показав, що зафіксовані колективною пам’яттю аріїв холодний клімат, зоряне небо й особливості руху Сонця відповідають регіонам за Північним полярним колом. Серед іншого, Тілак вказує на описаний у Рігвіді 10-місячний рік, оскільки під час решти 2-х місяців стояв повний морок полярної ночі.
Треба сказати, що Рігвіда є дуже авторитетним джерелом з прадавньої історії аріїв. Ця чи не найдавніша у світі збірка священних текстів описує життя аріїв у Подніпров’ї, їхні вірування і міфологію. Саме завдяки Рігвіді науковцям вдалося реконструювати поховальні арійські обряди і пояснити структуру українських курганів.
Проте згадані в Рігвіді полярні сяйва й описи полярної ночі аж ніяк не лучилися з лагідним кліматом нинішньої України. Цей “україно-арктичний парадокс” став причиною завзятих суперечок про арійську батьківщину. Гітлерівські науковці її бачили у Північній Німеччині, але це не підтверджувалось археологією. Така ж сама ситуація з росіянами — Полярне коло у них є, а арійських курганів у приполярній зоні немає.
Насправді ж ніякого парадоксу не існує. Прабатьківщина аріїв справді частково знаходилась за Північним полярним колом, але лише до 7562 року до н. е. — імовірної дати літосферного зміщення та Всесвітнього потопу.
Меандр – це геометричний орнамент у вигляді безперервної ламаної лінії зі звивинами під прямим кутом. До речі, цей орнамент характерний для ропису трипільської кераміки, а також досі зустрічається в узорах традиційної української вишивки.
Голоцен – це геологічний період (який триває і зараз) в історії Землі, коли близько 10 тис. років до наших днів відбулося різке потепління клімату, що привело до зникнення скандинавського льодовика.
Почалася нова археологічна епоха — мезоліт, або середньокам'яний вік. Відповідно відбулись кліматичні зміни, які мали надзвичайно різкий, катастрофічний характер. Микола Чмихов цей планетарний катаклізм відносить до 7562 року до н. е., інші датування дають дуже близьке число, а саме 7333±50 до н.е.
До теми:
