- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
Після виходу з урядової коаліції депутатів Юрія Бута та Ігоря Рибакова і скорочення її чисельності до 225 осіб українська політика вкотре за останні роки ввійшла у нову фазу.
Перед цим були перші призначені президентом дочасні парламентські вибори, тепер, схоже, вперше відбувається розпад правлячої коаліції, який може мати наслідком або створення у Верховній Раді нової коаліційної більшості та формування нового уряду, або ще одні дострокові вибори, якщо впродовж місяця така коаліція не сформується.
Утім, досі незрозуміло, чи й справді припинила чинна коаліція існування, хоча й утратила більшість у Верховній Раді. У ці дні з вуст знаних політиків і посадовців звучать найрізноманітніші трактування того, що трапилося у парламенті, та того, що з цього випливає. Скажімо, заступник міністра юстиції Євген Корнійчук 6 червня на прес-конференції заявив: «Правляча коаліція формується з фракцій, а не з депутатів. Вихід одного-двох депутатів зі складу коаліції не призводить до її руйнування. Основними суб‘єктами формування коаліції є фракції, а не окремі депутати». Натомість лідер фракції Партії регіонів Віктор Янукович вважає, що «де-факто коаліції давно вже немає, про це знають в суспільстві і в самій коаліції», отож «є два можливих варіанти розвитку подій – це чи створення нового формату коаліції, чи дострокові вибори».
Звичайно, право офіційного розв‘язання вкрай заплутаної ситуації з чинністю коаліції має виключно Конституційний Суд України, але варто спробувати ще до його вердикту самостійно зважити аргументи тих, хто вважає, що втрата урядовою коаліцією більшості у парламенті не скасовує цю коаліцію, і тих, хто наполягає на самоліквідації цієї коаліції, так би мовити, за фактом.
Регламент, який нічого не регламентує
Як відомо, за результатами дочасних виборів до Верховної Ради України у вересні 2007 року БЮТ одержав 156 депутатських мандатів, НУНС – 72 місця, разом 228. Але депутат Іван Плющ одразу не підписав коаліційну угоду, отож коаліція на момент її створення налічувала 227 «багнетів» за потрібних 226. Все було зроблено у суворій відповідності до Конституції, де сказано: «У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України... Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем‘єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України» (ст.83). Що ж має відбутися з коаліцією та урядом, якщо ця більшість депутатів тим чи іншим робом перетвориться на меншість?
Регламент Верховної Ради України дає на це запитання достатньо чітку відповідь:
«Стаття 66. Припинення діяльності коаліції
1. Діяльність коаліції припиняється у разі:
1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання;
2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України;
3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.
2. Діяльність коаліції вважається припиненою у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні.
Повідомлення про припинення діяльності коаліції публікується в газеті «Голос України» не пізніше ніж через чотири дні після офіційного оголошення про припинення її діяльності».
На перший погляд, все зрозуміло: чинна ситуація підпадає під дію пункту 2 цієї статті, а тому не пізніше, ніж 10 червня «Голос України"» повинен надрукувати повідомлення про припинення діяльності коаліції БЮТ і НУНС, що потягне за собою низку відповідних наслідків.
Але – звернімо увагу – попередня 65-та стаття Регламенту, яка зветься «Зміни у складі коаліції», передбачає такі зміни ВИКЛЮЧНО як наслідок виходу з коаліції чи залучення до неї депутатських фракцій, а не окремих депутатів. За такою самою логікою побудована й стаття 61 («Порядок утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді»), де прямо сказано: «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді... – це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій... Коаліція формується депутатськими фракціями». Власне кажучи, виходячи з цих статей, Іван Плющ не мав права самоусунутися від участі в коаліції, якщо його фракція ухвалила рішення про її створення; аналогічним чином сумнівну правову основу має й вихід зі складу коаліції Юрія Бута та Ігоря Рибакова, які водночас залишилися членами своїх фракцій.
Іншими словами, Регламент вимагає, щоб коаліція має бути не меншою за 226 депутатів і не передбачає можливості індивідуального виходу з її складу, хоча мав би передбачити: адже в документі існує поняття «виключення депутата з фракції» й окреслений статус такого депутата (ст.59.4.: «Народний депутат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним»). Що саме робити у чинній на сьогодні ситуації (депутатів менше, ніж 226, але жодна фракція з коаліції не виходила), Регламент узагалі мовчить.
Хоча за будь-яких обставин легальність та легітимність цього документу вельми слабкі, якщо не сказати більше, після відомого рішення Конституційного Суду від 7 квітня 2008 року про те, що Регламент Верховної Ради був ухвалений неконституційним шляхом (постановою парламенту, а не законом, як того вимагає ст.92.21 Конституції). Іншими словами, Регламент сьогодні діє як тимчасовий документ до ухвалення відповідного законодавчого акту, і якщо ми стільки уваги присвятили йому, то тільки тому, що іншого нормативного документу щодо парламентських колізій просто не існує. А сама Конституція відсилає до Регламенту...
Чи пролізуть політики у «конституційну шпарину»?
Утім, у тексті Основного Закону існує певна «шпарина», яка з‘явилася 8 грудня 2008 року під час т.зв. «політреформи», найшвидше, не як результат чиїхось злих намірів, а як наслідок незнання депутатами літературної мови. Вже цитована стаття 83 говорить про те, що «формується коаліція депутатських фракцій, до складу ЯКОЇ (виділено мною – С.Г.) входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України...«Іншими словами, якщо буквально дотримуватися тексту Конституції, то можлива коаліція з двох фракцій, що разом налічують 100 депутатів, а інші 126 увійдуть до неї на індивідуальній основі (бо ж вимога, щоб коаліція формувалася виключно на основі фракцій, мала б звучати так: «формується коаліція депутатських фракцій, до складу ЯКИХ входить більшість народних депутатів України».
Торік ця словесна неохайність не грала сама по собі надто великої ролі: адже офіційно був повноважним Регламент Верховної Ради, який не передбачає індивідуального входження до коаліції та виходу з неї. Тому-то тодішні коаліціянти, котрі захопилися залученням до своїх лав на індивідуальній основі десятків депутатів із інших фракцій, не могли не розуміти дуже слабкої, якщо не сказати більше, легітимності своїх дій і врешті-решт погодилися на дочасні парламентські вибори, фактичною мотивацією яких і була спроба корупційним шляхом (бо роздача важливих посад перекинчикам – це і є взірцева корупція) змінити визначену електоратом конфігурацію політичних сил у Верховній Раді. Але сьогодні ситуація дещо змінилася, Регламент перетворився на умовно-тимчасові правила гри (і згадані два депутати це відчули, заявивши про вихід із коаліції), тож не виключена спроба переформатування коаліції у різні, більш чи менш правові, способи.
По-перше, теперішні коаліціянти мають змогу піти за принципом «око за око», тобто якщо можна індивідуально виходити з коаліції, то дозволено так само індивідуально входити до неї, отож виникає спокуса залучити кількох комуністів чи литвинівців і зняти проблеми щодо існування більшості у парламенті, щоправда, одночасно створивши низку інших проблем (бо це негайно буде розцінено опонентами як політична корупція). По-друге, суто теоретично НУНС може вийти з коаліції (для цього потрібне рішення фракції – тобто 37 голосів «за» такий вихід) і сформувати іншу – з фракціями Партії регіонів та Блоку Литвина (175+72+20=267; і навіть у разі, якщо 35 депутатів НУСН не захочуть приєднуватися до нової коаліції, все одно стійка більшість у неї буде). По-третє, те ж саме може зробити БЮТ із більшістю фракції ПР (якщо це рішення підтримає 88 депутатів від ПР, то в результаті також буде стійка більшість: 155+88=243).
Інші варіанти розвитку подій – це або дострокові вибори (якщо офіційно буде визнано чинну коаліцію неіснуючою, а нова не буде сформована), або існування в Україні (вперше в її історії) уряду парламентської меншості (що трапляється часом у розвинених демократіях), або відставка уряду внаслідок ухвалення парламентом резолюції недовіри йому (ст.115 Конституції) та продовження існування відставленого Кабміну впродовж тривалого часу «на пташиних правах».
На останньому варто було б зупинитися окремо, оскільки тут можливий певний казус, також не врегульований чинним законодавством. У разі, якщо постанову про недовіру уряду підтримають не лише фракції Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина, а й чотири (усього чотири!) депутати, які пройшли до парламенту від НУНС та БЮТ, Кабмін буде відправлений у відставку. Але разом із тим він виконуватиме свої обов‘язки до формування нового уряду. Для того ж, щоб сформувати новий уряд, необхідно створити нову коаліцію. Якщо цього не станеться, то і Кабмін, і Верховна Рада виявляться повністю залежними від президентських бажань: у будь-який момент вигідний йому момент він, згідно зі статтею 90 Конституції, матиме право розпустити парламент і призначити дострокові вибори.
Та як би там не було, якими б не виявилися наслідки новітнього етапу української політичної кризи, щонайменше один висновок з останніх подій буде незаперечним. А саме: функціонування вищих органів влади дуже погано врегульоване як Конституцією, так і законодавчими актами. Відтак цілком логічною виглядає поява в цій правовій лакуні чималого числа охочих ловити рибку у каламутній воді, керуючись егоїстичними, а не загальними, не національними інтересами. Тож актуальним є питання: чи спроможні теперішні депутати належним чином врегулювати власну діяльність?
...Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?... Будь ним... Чи ти лях?... Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французуй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду...” Григорій Сковорода
Актуально
22977 переглядів
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
