Яка реформа армії потрібна Україні
Військова справа
37895 переглядів
Опубліковано - 11.09.2014 | Всі публікації | Версія для друку
Що доброго для армії може зробити міністр, який ніколи не був в оточенні, ніколи не був солдатом і не знає, що таке відкритий бій?В Україні зараз відбувається багато розмов про реформу армії, яка дуже необхідна країні. У такому ж безвихідному становищі в кінці 90-х опинилася і Грузія.
Тоді Едуард Шеварднадзе, розуміючи, як наростає невдоволення в державі, поставив на чолі міністерства оборони Грузії колишнього польового командира часів війни і одного з найавторитетніших полковників, філософа за освітою Давида Тевзадзе, надавши йому майже повну свободу дій. Хід нестандартний, але єдино можливий для Шеварднадзе, оскільки через крайнє невдоволення армії своїм становищем до військового перевороту в країні залишався один крок.
Багато в політиці тоді підсміювались, - мовляв, професор філософії і армія несумісні, нехай навіть цей професор і користується авторитетом серед солдатів і офіцерів.
Але філософ виявився міцним горішком. Перше, що він зробив - прибрав з Міністерства і Генштабу майже всіх генералів "радянського розливу", залишивши лише кілька осіб, з числа тих, хто ходив з солдатами в бої. На місця звільнених були призначені молоді офіцери з числа польових командирів і офіцери, що відзначилися на війні.
Генерали спробували вилити чимало бруду в ЗМІ, але це їм не допомогло. Тевзадзе був людиною небагатослівною, тому, коли проти нього піднялася компанія в пресі, він дав лише короткий коментар.
«Як може бути задоволена п’явка, якщо її відірвали від крові?», - посміхнувся міністр.
 |
Давид Тевзадзе |
Необхідно повністю змінювати підходи, а не використовувати армію в якості засобу для заробітку
Друга річ, яку зробив Тевзадзе, розуміючи, що йому не вистачає освіти вищого керівника в армії, - закликав собі на допомогу військових радників. Йдеться про двох відставних генералів - колишнього командуючого Військово-морськими силами в Південній Європі британця сера Гаррі Джонсона та колишнього командуючого об’єднаного командування НАТО в центральній Європі німецького генерала Хеннінг Фон Ондарце.
Цих двох людей знав кожен солдат в грузинській армії, тому що вони і день, і ніч допомагали її будувати. Генерал Фон Ондарца навіть отримав прізвисько серед грузинських солдат - Дарц, оскільки міг вільно заночувати в казармі з солдатами. Я пам’ятаю, як колись Дарц розповідав мені, що в післявоєнній ФРН не можна було мати важку техніку, і вони брали в руки прапорці, бігали по полігону, зображуючи із себе танки, аби тільки не забути тактику бою та знати її в момент, коли прийде час і танки будуть дозволені. А знаєте чому? Тому що вони всією душею любили цей організм під назвою «армія» і знали, що без неї Німеччина ніколи не стане новим європейським лідером.
Далі були роки підготовки кадрів для грузинської армії в кращих військових навчальних закладах світу (не тільки НАТО). У Китаї та Росії. Роки підготовки, поту, участі у всіх навчаннях і миротворчих операціях - усюди, де можна було набратися досвіду. Але це потім, а ще
пізніше, коли світ зрозумів, що ми хочемо побудувати справжню армію, і у нас є підготовлені кадри, нам стали давати зброю, амуніцію, спецзасоби і все, що необхідно вартістю в сотні мільйонів доларів. А ще змінилася політична система в країні і бюджет армії склав під 4% від ВВП. Але це все було пізніше.
Я думаю, що і Україні не потрібно винаходити велосипед, - самі задумайтеся, що може нарадити міністру оборони громадський діяч Олександр Данилюк, або що хорошого може зробити для армії міністр, який ніколи не був в оточенні і ніколи не був солдатом, не знає, як виглядає відкритий бій або просто навчання. Коли армія - це не спосіб життя і не головна твоя мета, а лише засіб заробити або піти на підвищення. Загалом підходи необхідно міняти. Повністю.
Бачо Корчілава,
в минулому - прес-аташе посольства Грузії в Україні
Актуально
До теми:
