- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.
Командир 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ Олександр Водолазький
Інтерв’ю з командиром 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, який вже майже рік воює в зоні АТО.
43-ій окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України стоїть в одній з найгарячіших точок Донбасу - на горлівському напрямку, всього лише за декілька кілометрів від позицій бойовиків. Позаминулої суботи бійці відзначили свій перший фронтовий рік: батальйон був сформований у минулому серпні, а вже з початку жовтня воює в зоні АТО.
Командир батальйону, бойовий офіцер Олександр Водолазький в інтерв’ю розповів, де доводилося воювати його бійцям і як змінився характер бойових дій в Донбасі напередодні Дня Незалежності.
- Як формувався ваш батальйон, які завдання були перед ними поставлені?
- Формування батальйону розпочали 22 серпня минулого року - в той день в нього прибули перші мобілізовані військовослужбовці. Весь процес зайняв близько двох тижнів. З вересня у нас почалося бойове злагодження. А вже 4 жовтня ми були в зоні проведення АТО. Без заміни, без ротації ми знаходимося тут вже 11 місяців.
Спочатку ми називалися 43-им батальйоном територіальної оборони, але потім змінили завдання і назву на 43-й окремий мотопіхотний батальйон.
- А як ви потрапили в батальйон?
- Коли почалася перша хвиля мобілізації в березні минулого року, - прийшов до військкомату. Але мені заявили, що я поки Збройним силам не потрібен. Я записався в список, і коли проходила третя хвиля мобілізації, мене запросили. Так і потрапив.
- З якими проблемами довелося зіштовхнутися в зоні АТО?
- Рік тому проблем було дуже багато, починаючи від продовольства. А зараз головна проблема тільки одна - техніка. Вона у нас старенька. Транспортна база залишає бажати кращого. Ми намагаємося її підтримувати всіма силами. Хотілося б, щоб звернули увагу і допомогли не тільки нашому батальйону, а й взагалі ЗСУ, які потребують нової техніки.
- Ваш батальйон відвоював майже рік. Тобто, найближчим часом багато бійців демобілізується, і на заміну їм прийдуть військовослужбовці з шостої хвилі. Як це вплине на боєздатність?
- Мені здається, за цей час в батальйоні склалися стійкі традиції. Якась частина залишиться служити за контрактом, і традиції збережуться. А взагалі, зараз у нас в батальйоні близько 15% - це військовослужбовці четвертої хвилі мобілізації, які теж були покликані насильно. Багато хлопців були незадоволені, шукали будь-який привід, щоб піти із зони АТО, з армії. Але наші порядки поставили їх в стрій. І зараз вони воюють. Вони стали повноцінними бійцями, які можуть виконувати свої обов’язки.
Тут тримав оборону 43-ій окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України
- Де довелося воювати вам і вашим бійцям?
- Стояли ми в декількох місцях. Найпершою була ділянка від Світлодарська Донецької області до дороги Артемівськ-Донецьк. Це досить великий сектор, близько 40 кілометрів. Силами батальйону було важко утримувати такий рубіж. Нашим завданням була охорона й оборона: ми перебували по краю буферної зони. Крім того, у нас було кілька блокпостів. Потім нас перевели на іншу ділянку, в район Майорського (у чотирьох кілометрах від Горлівки, - ред.). Далі ми встигли повоювати в Авдіївці. І вже після Авдіївки передислокувалися сюди, в селище Новогородське (теж поруч з Горлівкою, - ред.).
- Втрати великі?
- Так, великі. Ми втратили вбитими 11 осіб - це і бойові, і небойові втрати. І близько 120 людей отримали поранення під час ведення бойових дій.
- Які точки в зоні АТО для батальйону виявилися найгарячішими?
- Найважче було в перші дні, коли ми тільки прийшли на війну. Бійці ще були необстріляні, трохи перелякані. Всі чекали чогось більшого, незрозумілого і страшного. Тому найважчий бій і найгарячіший час визначити складно. Були часи затишшя, змушених перемирий. Ми їх дотримувалися, а сепаратисти - ні. Коли ми перемістилися в район Курдюмівки (неподалік від Дзержинська, - ред.), то опинилися дуже близько від сепаратистських позицій. Між нами було лише триста-чотириста метрів. Там нас або обстрілювали здалеку з танків, мінометів, або йшли ближні бої. Але в основному працювала артилерія. Кілька разів нас крупно обстрілювали з гаубиць. В Авдіївці йшли щільні сутички і бої, - там дуже близько проходила лінія зіткнення, дуже тісно, воювали практично через “зеленку”. Бойовики до нас підбиралися досить близько: 150, 100, 70 метрів. І тоді починалися взаємні обстріли зі стрілецької зброї.
Найбільші втрати ми понесли біля Новогородського, де батальйон дислокується зараз. На цьому рубежі бойовики більш інтенсивно застосовують міномети, гаубиці, танки, - всю зброю, яка у них є. Коли у нас затишшя, вони завжди першими починають обстріли, а потім через ОБСЄ або координаційний центр запитують нове перемир’я - і через час знову його порушують. Ситуація різна: бували і дуже важкі часи, і більш спокійні.
- А яка обстановка зараз?
- Останні кілька днів, перед святами, перед Днем незалежності, вони начебто трохи заспокоїлися. Чи то готують якийсь неприємний подарунок, чи то дійсно щось спрацювало і вони йдуть на якісь домовленості.
- Коли, на ваш погляд, може закінчитися цей збройний конфлікт?
- Між цією частиною Донбасу та рештою України така напруженість, що це триватиме ще довгі роки. Навіть якщо ми і прийдемо до якогось перемир’я, злагоди, то все одно не забудуться ці тисячі “двохсотих”, десятки тисяч поранених. Кожна зі сторін зазнала втрат. Тому дружба і згода в найближчі роки мені здаються надто малоймовірними.
- Що побажаєте співгромадянам у День Незалежності?
- Згоди в країні. І ще хотів би побажати, щоб побільше патріотизму було у нашого народу. Тому що та перша хвиля мобілізації, той порив патріотизму, який був рік тому, починає згасати. Зона АТО, війна, не війна - до цього починають звикати. І поступово забувається, що все це відбувається не десь далеко в Зімбабве, що війна йде на нашій території. І особливо чоловіки забувають, що вони є громадянами України.
Позиції 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, в Новгородському. Враження окупантів в ефірі. (+18, - обережно, ненормативна лексика!).
Актуально
48285 переглядів
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
