- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...
Гармонійні близькі стосунки або їхня відсутність чинять величезний вплив на наше здоров’я і добробут. Психіатр і психотерапевт Емі Бенкс у книзі «На одній хвилі» розповідає про нейробіологію взаємин і пропонує буквально «переналаштувати» свій мозок для того, аби вміти створювати гармонійні стосунки з іншими.
Публікуємо кілька уривків з неї.
Емі Бенкс - доктор медичних наук, клінічний психіатр і психотерапевт. Упродовж п’ятнадцяти років вона допомагає клієнтам формувати міцні зв’язки з іншими людьми і зцілювати порушення нервової системи, які викликані соціальною ізоляцією та емоційною відчуженістю. У книзі «На одній хвилі» вона розповідає про нейробіологію взаємин і пропонує нам переналаштувати свій мозок за системою CARE. Вона включає в себе чотири аспекти, завдяки яким ми можемо будувати гармонійні стосунки: наскільки спокійно ми відчуваємо себе в оточенні інших людей («С» - calm, спокій); як інші приймають нас («A» - accepted, приймання); як ми резонуємо з їх внутрішнім світом («R» - resonate, резонувати) і як ці контакти заряджають нас енергією («E» - energize, проявляти енергію).
Система Емі Бенкс - це послідовність простих дій, які допомагають нам впливати на нейронні шляхи і буквально зцілювати мозок і встановлювати гармонійні стосунки з оточенням на різних рівнях: від клітинного до поведінкового.
Як пише Деніел Сігел в передмові до цієї книги: «Взаємини - це не просто найприємніший аспект життя. Взаємини - це і є життя».
Емі Бенкс - доктор медичних наук, клінічний психіатр і психотерапевт
«На одній хвилі. Нейробіологія гармонійних взаємин»
Спокій
Відчуття спокою почасти регулюється за допомогою нейронного шляху автономної (вегетативної) нервової системи, що отримав назву «розумний блукаючий нерв» («розумний вагус»). Коли ви відчуваєте тривогу, ваш первинний мозок намагається включитися в процес, а якщо він бере гору, прийняті ним рішення далеко не кращим чином позначаються на взаєминах. За наявності міцних зв’язків з іншими людьми розумний вагус здатний знизити стресову реакцію і перешкодити первинному мозку взяти те, що відбувається, під контроль. Ви стаєте здоровішими, чіткіше мислите і дотримуєтеся креативного підходу до вирішення проблем, замість того щоб піддаватися спалахам гніву або рятуватися втечею.
Однак якщо ви ізольовані від оточення, ваш розумний блукаючий нерв може опинитися в стані, який нейробіологи називають низьким тонусом. А в цьому випадку первинний мозок здатний взяти ситуацію під контроль. У короткостроковій перспективі це призводить до проблем у взаєминах, а в довгостроковій загрожує розвитком хронічного стресу, хвороб, депресії і підвищеної дратівливості.
Прийняття
Почуття приналежності до соціальної групи виникає в результаті правильного функціонування дорсальної зони передньої поясної кори (dorsal anterior cingulate cortex, dACC), роль якої відображена в теорії накладення фізичного та соціального болю. Її автори вважають, що соціальна відторгнутість спричиняє фізичний біль.
На жаль, у людини, яка часто зазнає відчуття соціальної ізольованості, може сформуватися дорсальна зона передньої поясної кори, що активно реагує на соціальну біль, через що людина відчуває себе знедоленою навіть тоді, коли люди до неї доброзичливі. Ви коли-небудь потрапляли в ситуацію, коли на вас накидалася людина після абсолютно, здавалося б, нешкідливого і доброзичливого звернення, наприклад: «Послухай, ти виглядаєш сьогодні трохи втомленим. З тобою все гаразд?» Тоді ви знаєте, що таке гіперактивна дорсальна зона передньої поясної кори.
Резонанс
Резонанс з іншими людьми (те почуття, яке виникає серед друзів, які розуміють одне одного з півслова) формується за посередництва дзеркальної системи. Як я вже говорила, відчуття інших людей в буквальному сенсі слова залишають відбиток в нашій нервовій системі. Якщо дзеркальні нейронні шляху слабкі, важко читати оточення або хоча б подавати сигнали, що дозволяють їм читати вас.
Енергія
Енергія - це наслідок роботи дофамінової системи винагороди, що функціонує в тих відділах головного мозку, які відповідають за взаємини. Спочатку в людині був закладений продуманий механізм поліпшення життя, що існує і досі. Займаючись здоровими, - такими, що сприяють розвитку видами діяльності, ми отримуємо винагороду у вигляді викиду дофаміну, який активізує всю систему підкріплення і викликає хвилю ейфорії та прилив енергії. Ефект піднесеного настрою, що наступає після викиду дофаміну, - одна з переваг здорового способу життя. Вода, збалансоване харчування, секс і стосунки з іншими людьми стимулюють вироблення дофаміну.
Це був простий і геніальний план... до тих пір, поки не з’явилися казино, торгові центри та курильні опіуму. Як це не сумно, але, якщо люди не отримують справжньої насолоди від взаємин, вони звертаються до менш здорових джерел дофаміну, - таким як шопінг, наркотики або компульсивний секс. Вдаючись до них досить часто, люди можуть переналаштувати свій мозок таким чином, що дофамінові шляхи припинять бути пов’язаними з взаєминами. У такому випадку, навіть за наявності прекрасних взаємин, не всі люди будуть отримувати від них задоволення.
Спокій. Прийняття. Резонанс. Енергія. Кожен з чотирьох шляхів утворює цикл зворотного зв’язку. Включіть в нього хороші взаємини - і це зміцнить відповідний нейронний шлях. Зміцните нейронний шлях - і ваші взаємини стануть приносити вам ще більше задоволення. Кожен із шляхів має безліч ділянок, на яких можна втрутитися і активізувати всю систему.
«С» - «спокій»: розумний блукаючий нерв
Центральна нервова система людини - це центр управління електричною активністю, яка ініціює ваші думки та дії. До складу ЦНС входить важлива підсистема: вегетативна (автономна) нервова система, що дозволяє вам швидко реагувати на загрози і стрес. Вона працює постійно, виконуючи свої функції за межами вашого усвідомленого розуміння. Ця система охоплює весь організм, регулюючи роботу м’язів, органів і залоз. Раніше вважалося, що автономна нервова система людини складається з двох основних частин: симпатична нервова система, яка відповідає за відому реакцію «бийся або втікай»; парасимпатична нервова система, що викликає реакцію «замри». <...>
Реакції симпатичної і парасимпатичної нервових систем під загальною назвою «бийся, біжи або замри», що були ідентифіковані на початку ХХ століття фізіологом Уолтером Кенноном, вважалися в суспільстві і наукових колах істинної моделлю реакції на стрес. Але часи змінюються. І сьогодні вчені розглядають реакцію людей на стрес під іншим кутом, наводячи аргументи на користь того, що «бийся, біжи або замри» - це неповний перелік можливих варіантів дій організму
Швидше за все, в міру еволюції ссавців і підвищення соціальної складності життя на Землі виникла потреба (або можливість) використовувати соціальні зв’язки для зняття стресу. Так у нас з вами з’явився розумний вагус - блукаючий нерв, який починається з десятого черепного нерва біля основи черепа і прямує до передньої частини голови, де з’єднується з мімічними м’язами обличчя, а також мовними, ковтальними і слуховими м’язами. (Так, в органах слуху є м’язи - крихітні м’язи у внутрішньому вусі.) Коли вираз обличчя і голоси оточення переконують вас у тому, що ці люди не представляють для вас небезпеки, розумний вагус передає симпатичній і парасимпатичній нервовій системі сигнал до відключення.
По суті, він каже: «Я з друзями, так що все буде добре. В даний момент вам не потрібно битися, втікати або завмирати». Розумний блукаючий нерв - це одна з причин того, чому ми менше схильні до стресу в оточенні людей, яким довіряємо. Крім того, коли ви почуваєтеся в безпеці, ваші м’язи завдяки розумному блукаючому нерву виконують рухову роботу, необхідну для підтримки контактів з оточенням. Ваші повіки та брови піднімаються, що робить обличчя більш відкритим. М’язи внутрішнього вуха напружуються і готують вас до активного сприйняття слів співрозмовника. Навіть не замислюючись про це, ви дивитеся прямо йому в очі. У вас жвавий вираз обличчя, що точно відображає вашу емоційну реакцію на ситуацію.
Розумний вагус - це нерв, який підтримує соціальну взаємодію, дозволяючи вам передавати і приймати емоційну інформацію, що зближує вас з оточуючими і допомагає відчувати себе спокійніше. Саме в цьому і полягає «розумність» блукаючого нерва.
Якщо розумний блукаючий нерв відчуває, що оточення небезпечне, він автоматично припиняє свою роботу і припиняє відправляти до симпатичної і парасимпатичної нервової системи заборонні сигнали, надаючи їм можливість дати волю стресовій реакції.
Якщо ви дійсно в небезпеці, така реакція цілком виправдана і принесе вам користь. Але якщо ви перебуваєте серед людей, що не представляють загрози, а ваша нервова система помилково ідентифікувала їх як небезпечних, реакція «бийся або втікай» стає проблемою. У підсумку ви починаєте відчувати знайомі відчуття, що виникають в результаті стресу: збільшену частоту серцевих скорочень, спітнілі долоні, сухість у роті та сплутаність думок. Можливо, ви нікого не вдарите, але розпочати сварку можете.
Або вдатися до соціального еквіваленту втечі (ви коли-небудь відключалися мислення під час неприємної розмови?). Парасимпатична реакція «замри» резервується, як правило, для подій, що становлять загрозу для життя. Проте в окремих випадках люди, які зазнали суттєвого травмуючого впливу з боку оточення, можуть на певний час відключатися в соціальних ситуаціях. Причому їхня реакція виходить далеко за рамки нервового тремтіння; такі люди буквально не можуть говорити або рухатися. <...>
Дитинство - найважливіший період для розвитку мозку, але повірте: в небезпечному середовищі розумний блукаючий нерв дитини старшого віку або дорослого теж неодмінно постраждає. Якщо ви постійно перебуваєте в небезпеці через погану ситуацію в сім’ї, високий рівень насильства в районі проживання або війни, ваш мозок демонструє раціональну реакцію, перебуваючи в стані підвищеної готовності. <...>
Практично постійна активація стресової реакції - своєрідне тренування для нейронних шляхів, які забезпечують реакцію «бийся, біжи або замри»: вони стають більш стійкими і швидкодіючими. А ось розумний вагус не отримує можливості добре потренуватися і з часом втрачає свій тонус і слабшає, залишаючи вас з активним і гіперчутливим набором стресових реакцій, через що ви будете сприймати оточення як небезпечне і зле, якою б не була реальність. Це трагічна ситуація, оскільки в нас закладено прагнення використовувати безпечні взаємини як способу зняття стресу. Без цього ми можемо виглядати більш незалежними, але насправді стаємо слабкіше.
Зробіть розумний блукаючий нерв ще розумнішим
Ознаки того, що взаємини підсилюють нейронний шлях спокою:
- Я довіряю цій людині свої почуття.
- Ця людина довіряє мені свої почуття.
- Я відчуваю себе в безпеці, коли вступаю в конфлікт з цією людиною.
- Ця людина ставиться до мене з повагою.
- У взаєминах з цією людиною я знаходжу спокій.
- Я можу розраховувати на допомогу цієї людини в критичній ситуації.
- У стосунках з цією людиною безпечно визнавати відмінності між нами.
«A» означає «прийняття»: дорсальна зона передньої поясної кори
У 2003 році троє вчених з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі запропонували декільком добровольцям взяти участь в онлайн-грі з передачею м’яча під назвою «Cyberball». Доброволець приходив в лабораторію і починав грати в гру, будучи підключеним до сканера фМРТ. Гра починалася досить дружелюбно: учасник експерименту і дослідники перекидали м’яч туди-сюди. Все йшло нормально. Але з часом добровольця поступово усували від гри, причому ніхто не пояснював чому. Ніхто навіть не визнавав той факт, що відбувається щось незвичайне. Зрештою учасника експерименту взагалі залишали поза грою, тоді як інші гравці продовжували передавати м’яч одне одному.
У порівнянні з іншими формами соціальної ізоляції, такими як побиття на дитячому майданчику або зневажливе ставлення до того, хто несхожий на інших, виключення з гри «Cyberball» без жодних пояснень - найневинніша подія. Проте дослідники Наомі Айзенбергер і Метью Ліберман виявили, що навіть настільки м’яка соціальна ізоляція активує певну ділянку мозку - дорсальну зону передньої поясної кори.
Дорсальна зона передньої поясної кори, або dACC, - це невелика вузька ділянка мозкової тканини в глибині лобової частки головного мозку, що входить до складу складної сигнальної системи, яку до цього експерименту вважали такою, яка викликає негативні відчуття, що обумовлені фізичним болем. Вдарилися об кут кухонного столу? Активується dACC. Прищемили пальці ящиком? Це ваша dACC кричить: «Зупини цю жахливу біль».
Тому дослідники були здивовані, коли dACC активувалася не через те, що людину вдарили або ущипнули, а через звичайне відсторонення від гри. Не забувайте: учасники експерименту не відчували жодного фізичного болю. Їх просто починали ігнорувати. Чим більше емоційних страждань завдавало учаснику експерименту виключення з гри, тим сильніше збуджувалася ділянка dACC. Автори дослідження дійшли до висновку, що для нашого мозку біль, яка спричинена соціальним неприйняттям, аналогічна болю, що спровокований травмою або хворобою. Наша головна сигнальна система активується під впливом як фізичного, так і соціального болю, і це підтверджує те, наскільки для нас важливо бути частиною соціальної групи, а також якої шкоди нам приносить виключення з неї. <...>
Той факт, що цю ж ділянку dACC реєструє стрес, що обумовлений соціальною відчуженістю, став для вчених справжнім одкровенням, хоча я думаю, що нашим печерним предкам це відкриття здалося б елементарним. Страждання, що викликані соціальним болем, попереджали їх про те, що вести самотній спосіб життя вкрай ризиковано. У групі вони могли обмінюватися інформацією про джерела їжі або об’єднуватися для полювання на мамонта, а поодинці померти від голоду чи загинути в сутичці зі звіром.
Оскільки людина за своєю природою істота соціальна і вкрай потребує контактів з іншими людьми, ми повинні звертати увагу на сигнал лиха, що подається dACC. Коли у нас з’являється відчуття ізольованості або відчуженості, ми повинні мати можливість сказати: «Це жахливе відчуття. Мені потрібно щось з цим зробити!» - а потім направити всю свою енергію на розв’язання проблеми. Для цього ми можемо звернутися за допомогою до надійних друзів, в разі необхідності усунути тріщину у стосунках або відновити зв’язок після тривалого, часом важкого розставання.
Однак якщо ми прихильники ідеї про самостійність і незалежність, ми реагуємо на аварійний сигнал, який подає наш мозок, зовсім інакше. Замість того щоб прислухатися до нього, ми намагаємося його придушити: «Відчувати такі почуття - маячня! Адже я - доросла людина, мені ніхто не потрібен!» Або «Я просто змирюся з цим». Це наче чути сигнал детектора диму і, йдучи, сказати: «Думаю, мені всього лише потрібно звикнути до цього жахливого звуку». Ви ігноруєте причину сигналу тривоги. Тим часом ваш будинок повільно згоряє.
У середовищі з високим рівнем суперництва, оціночних суджень і неприйняття, всі моделі взаємин спотворені, а dACC в тій чи іншій мірі активна. Докази цьому можна знайти в поведінці дорослих, які відчувають гіпертрофовану потребу в контролі над вузьким колом людей на роботі або в соціальному житті. Такі люди можуть поводитися як царі чи цариці гори, але чим більше вони намагаються забезпечити собі місце в групі, виключаючи з неї інших, тим більшу тривогу відчувають, коли члени групи виключають їх із числа «своїх». Якби ці люди не боялися бути відвертими, то зізналися б вам, що перебувати на найнижчому щаблі ієрархії настільки болісно, що вони уникали б цього за всяку ціну, але опинитися на самоті на верхньому щаблі не менше згубно.
Ще одну крайність являє собою людина, яка легко бере на себе роль аутсайдера, навіть не розраховуючи стати членом якої б то не було групи. Людина першого типу несе тягар люті, тоді як другої - тягар сорому. Обидві емоції виникають тоді, коли людина вважає себе негідною стати частиною більш великого співтовариства, і обидві - причина і наслідок соціальної ізоляції, а також гіперактивної dACC.
Заспокойте дорсальну зону передньої поясної кори
Коли взаємини з тією або іншою людиною заспокоюють нейронний шлях прийняття, ви відчуваєте цілу гаму почуттів:
- У взаєминах з цією людиною я знаходжу спокій.
- Я можу розраховувати на допомогу цієї людини в критичній ситуації.
- У стосунках з цією людиною безпечно визнавати відмінності між нами.
- Коли я з цією людиною, виникає почуття приналежності.
- Попри різноманітні ролі, ми спілкуємося одне з одним на рівних.
- У стосунках з цією людиною я відчуваю власну значущість.
- У стосунках з цією людиною можливий компроміс.
«R» означає «резонанс»: дзеркальна система
Резонанс - це глибокий невербальна зв’язок між нашими органами і мозком, завдяки якому ми відчуваємо тепло в руках, коли інша людина тре руки, або відчуваємо смуток подруги перш, ніж вона про це заговорить.
Дзеркальна система, що створює резонанс, - це третій нейронний шлях CARE; її історія здасться ще більш дивною, якщо врахувати, яку роль вона відіграє в розумінні того, що говорить інша людина. Коли у вас буде десять вільних хвилин, чистий олівець і друг, що знаходиться поряд, проведіть такий експеримент (його розробила Пола Ніденталь з лабораторії емоцій Вісконсинського університету в Медісоні, для того щоб підкреслити важливість дзеркальної системи у взаєморозумінні).
Сядьте навпроти одне одного і згадайте якусь детальну емоційну історію. Перший слухач повинен помістити олівець чи ручку горизонтально в рот і тримати її там, поки інший розповідає історію. Потім помінятися ролями.
Хто-небудь з вас помітив, що процес слухання співрозмовника з ручкою в роті відрізняється від звичайного процесу? Я використовую цю вправу в роботі з учасниками семінарів і щоразу чую одні й ті ж відповіді на це питання. Як правило, спершу оповідачі нарікають на те, що відчували себе абсолютно безглуздо, намагаючись спілкуватися з людиною, що тримає ручку в роті, і що це відволікає від ходу розповіді. Що ж стосується змісту почутого, то думка випробовуваних зазвичай одностайна: коли лицьові м’язи зайняті утримуванням ручки в роті, набагато важче сприймати інформацію.
Більшості з нас цей висновок може здатися дивним і несподіваним. Зрештою, ручка ж не закриває вуха. Що ж все це означає?
Стівен Вілсон був аспірантом Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, коли почав вивчати зв`язок між промовлянням і слуханням, використовуючи функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ) для того, щоб побачити, які процеси відбуваються в головному мозку. У результаті Вілсон виявив, що в учасників експерименту активувалася одна і та сама ділянка мозку, коли вони слухали і коли говорили.
У ході ще одного дослідження за темою накладення процесів слухання і говоріння німецький невролог Інго Майстер застосував новий метод під назвою транскраніальна магнітна стимуляція, яка фактично дозволяє відключити центр мовлення в мозку людини, і в підсумку виявив, що коли рухові нейрони, що контролюють вимову, відключені, людям важче розуміти те, що вони чують. По всій імовірності, внутрішня імітація мови іншої людини під час розмови має важливе значення для розуміння сказаного. <...>
Ваш мозок копіює не тільки рухи людей. Декілька експериментів, проведених після дослідження Ріццолатті, показали, що дзеркальна система працює на глибинному рівні. Якщо ви бачите людину, яка відчуває біль, ваш мозок імітує це переживання. Коли ви дивитеся, як інша людина посміхається або супиться, у вас активуються ті ж ділянки мозку, хоча їхня діяльність буде не настільки інтенсивною. Дзеркальна система активується навіть тоді, коли людина лише натякає на те, що вона збирається зробити. <...>
Судячи з усього, дзеркальна система - найважливіший елемент складного акту емпатії. Як тільки ваша дзеркальна система реєструє інформацію про дії чи почуття людини, ці дані проходять через острівкову частку головного мозку - невеликий фрагмент нервової тканини, який залягає в глибині головного мозку і допомагає встановлювати відповідність між змістом дії та емоційним станом. Переживання, що виникло в результаті імітації, стає тим відчуттям, яке ви відчуваєте у зв’язку з емоціями іншої людини.
Безумовно, у цього процесу є своя межа. Ми не копіюємо всі без винятку дії, що здійснюються на наших очах іншою людиною, і не відчуваємо всіх тих почуттів, які відчувають оточуючі. Це було б занадто утомливо і навіть могло б паралізувати нашу активність. Світ, що наповнений невідфільтрованими емоціями, перетворився б на справжній кошмар! На щастя, більшості з нас біологія знову полегшила життя, створивши додаткову дзеркальну систему як невід’ємний елемент великого задуму - розуміти інших людей.
Додаткова дзеркальна система діє подібно гальму на холостому ходу автомобіля. У сучасних авто з автоматичною коробкою передач встановлений початковий режим руху при під’їзді до світлофора. Якщо ви просто приберете ногу з педалі газу, машина буде рухатися далі. Якщо ви хочете, щоб вона зупинилася, вам потрібно поставити ногу на педаль гальма.
Точнісінько так само звичайна дзеркальна система постійно реєструє почуття та дії оточення, тому іноді необхідно «натиснути на гальмо», щоб залишатися в нейтральному положенні. Саме в цей момент запускається додаткова дзеркальна система. І завдяки їй вам не доведеться також ридати, якщо поруч хтось плаче, або повторювати рух руки, побачивши, як в кав’ярні хтось простягає руку до випічки.
Професор психіатрії Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі і автор книг Марко Якобоні переконаний, що додаткова дзеркальна система чинить регулюючий, інгібуючий вплив на звичайну дзеркальну систему, щоб ми фізично не відігравали кожну дію чи почуття людей, що нас оточують. У співпраці з Іцхаком Фрідом (дослідником, який вивчав епілепсію, підключаючи електроди до окремих ділянок головного мозку) Якобоні почав складати карту додаткової дзеркальної системи в лобовій частці головного мозку.
Чи справді ви здійснюєте ту чи іншу дію або просто знаєте, що інша людина вчинила її, залежить від того, як взаємодіють між собою звичайна дзеркальна і додаткова дзеркальна системи. Перша активується і коли ви самі рухаєте рукою, і коли спостерігаєте, як це робить людина в іншому кінці кімнати. Друга більш активна, коли ви спостерігаєте за рухом чиєїсь руки, і менш активна, коли ви ворушите рукою самі. <...>
В даний час значна частина психотерапевтів розглядають емпатію як найважливіший елемент здорових зцілюючих взаємин. Однак старий підхід досі знаходить своє відображення в ідеї про те, що ми не повинні відчувати потребу в контактах з іншими людьми, щоб розділити щастя або душевний біль, або що здорові люди повинні уникати «уловлювання» емоцій оточення.
Щоразу, отримуючи емпатичний сигнал, що викликає у вас почуття дискомфорту (наприклад, біль), ви можете відкинути його. Але якщо робити це досить часто, можна завдати шкоди дзеркальній системі, оскільки вона розвивається тільки за умови постійного використання і складається з нейронів, що знаходяться в різних областях мозку, особливо в тих, які управляють діями, відчуттями та почуттями. Як ви побачите в наступному розділі, складні нейронні шляхи стають сильнішими, коли створюють стійкі зв’язки під впливом багаторазової стимуляції.
Саме таке скріплення різних ділянок мозку забезпечує формування тривимірного сприйняття світу іншої людини. Завдяки цьому ви отримуєте більш чітку комплексну інформацію, а це означає, що емпатична реакція, яка виникає у вас, більше відповідає істинним почуттям іншої людини. При відсутності багаторазової стимуляції шляхи між нейронами слабшають і втрачають здатність передавати сигнали. Наша складна дзеркальна система потребує подібної стимуляції, - аби ми могли зберегти дар розуміти одне одного.
Чи справді ми втратимо здатність спілкуватися через стрімкий розвиток сучасних технологій?
Я не думаю, що це відбудеться, але ми повинні розповідати дітям і дорослим про роль дзеркальної системи у взаємодії між людьми, а також вчити їх підтримувати нервову систему в належному стані. Я пишу цю главу, сидячи в ресторані «Panera», а відвідувачі закладу ведуть навколо мене старі добрі розмови. Літні чоловіки і жінки, що сидять за великим столом, сміються, розмовляють, п’ють каву, їдять маффіни, - і тим самим стимулюють свою дзеркальну систему. Ще одна група, що складається з товаришів по службі, обговорює робочий проект; дві людини схилилися над своїми комп’ютерами і щось на них набирають, решта розмовляє, сміється, п’є каву - і стимулює свою дзеркальну систему.
Мої діти зараз у школі. У звичайний день вони можуть працювати невеликими групами в лабораторії, вчитися розподіляти завдання і співпрацювати в процесі написання звіту, дуріти під час обіду з друзями або звертатися до вчителів за допомогою, - в процесі всіх цих взаємодій вони стимулюють свою дзеркальну систему. У наш час подібне спілкування між людьми поширене так само широко, як і продукти Apple. Нас формують не стільки пристрої, які ми використовуємо, скільки культура, в яку вони поміщені. Якщо ми як суспільство розглядаємо зв’язки між людьми як осередок нашого життя і усвідомлюємо необхідність стимулювати свою дзеркальну систему для підтримки здатності розуміти оточення і співпрацювати з ними, то електронний світ наслідуватиме наш приклад.
Підсильте дзеркальну систему головного мозку
Ознаки наявності резонансу у взаєминах:
- Ця людина здатна зрозуміти, що я відчуваю.
- Я можу зрозуміти, що відчуває ця людина.
- Коли я з цією людиною, я краще розумію, хто я є.
- Мені здається, що ми розуміємо одне одного.
- Я розумію, що мої почуття впливають на цю людину.
«E» означає «енергія»: дофамінова система винагороди
На четвертому нейронному шляху ми зустрічаємося з дофаміном - нейромедіатором, що робить наше життя набагато приємнішим. Подібно багатьом іншим нейромедіаторам, дофамін виконує в нашому мозку і організмі різні функції залежно від того, яким нейронним шляхом він подорожує. Дофаміновий шлях, що безпосередньо пов’язаний з взаєминами, - нейронний шлях, який входить до системи винагород і відомий як мезолімбічний шлях, - бере свій початок в стовбурі головного мозку. Потім він відправляє проекції на мигдалеподібне тіло, що відповідає за формування почуттів та емоцій, і проходить до таламуса, що виступає в якості своєрідного ретранслятора.
Мезолімбічний шлях закінчується в орбітомедіальній префронтальній корі, де протікає процес прийняття рішень, а потім повертається до стовбура головного мозку, утворюючи замкнутий цикл, і модулює вироблення дофаміну. Стимуляція дофаміну в цьому нейронному шляху дозволяє вам відчувати приємні емоції.
Мета даної системи - винагородити здорові види діяльності, що стимулюють розвиток (такі як правильне харчування, секс і підтримка теплих стосунків), викидом дофаміну, який допомагає нам відчувати себе добре. Душевний підйом, який випробовуємо ми в результаті, спонукає нас займатися цими здоровими видами діяльності ще активніше. Така система стимулює людей робити те, що добре для всіх нас.
Це блискуча система, але тільки за умови, що вона працює належним чином. В ідеальному світі людина народжується з мозком, який пов’язує людське спілкування з дофаміном. Упродовж перших місяців і років життя у вас складаються настільки приємні і здорові взаємини з оточенням, що дофамінова система вчиться встановлювати ще більш тісний зв’язок між взаєминами і хорошим самопочуттям. Результати одного дослідження показали, що чим більше дофамінових рецепторів в смугастому тілі (частині переднього мозку), тим вище ваш соціальний статус і соціальна підтримка. Чим більше дофаміну, тим сильніший зв’язок між людьми.
Однак що відбувається з цим нейронних шляхом, якщо в перші місяці і роки життя дитина не відчуває турботи і підтримки оточення? Що відбувається з дітьми, яким вселяють, що самостійність повинна бути понад усе? З дітьми, яким прищепили думку про те, що покладатися на інших - ознака слабкості і вразливості?
У таких дітей взаємини відокремлені від дофамінової системи винагороди. На погляд мозку, - це цілком логічна захисна міра: якщо взаємини носять загрозливий або нездоровий характер, вони не повинні бути пов’язані з винагороджувальним викидом дофаміну. У дорослому житті ці люди не отримують особливого задоволення від спілкування з оточенням і нездатні черпати з нього енергію; навпаки, воно тільки спустошує та виснажує їх.
Якщо дофамінова система винагороди не пов’язана зі здоровими взаєминами, мозок шукає інші способи отримати задоволення, а значить, і інші способи стимулювати дофамінову систему. Ці «інші способи» добре всім нам відомі: переїдання, зловживання алкоголем і наркотиками, компульсивний секс, шопінг, ризиковані заняття, азартні ігри. Саме тому ви могли чути про погану славу дофамінового або мезолімбічного шляху. Нещодавно було виявлено, що наркотики (а насправді всі шкідливі звички, що призводять до залежності) стимулюють мезолімбічний шлях і вироблення дофаміну. Причому чим частіше це відбувається, тим стійкішою стає залежність.
Механізм залежності носить специфічний і руйнівний характер. Однак у певному сенсі всі ми прагнемо отримати більше дофаміну і живемо від одного дофамінового сплеску до іншого. Що насправді важливо, так це джерело дофаміну. Це може бути щось життєствердне, наприклад угамування спраги або народження дитини, або деструктивне, як наркотична залежність. Але кожен з нас жадає дофаміну. Така фізіологія людини і дія дофамінової системи винагороди.
Коли нас змушують бути у найвищі мірі самостійними, незалежними людьми, ми ризикуємо обмежити собі доступ до основних корисним джерел дофаміну. Однак можна переналаштувати свій мозок таким чином, щоб отримувати більше задоволення від взаємин і прагнути до встановлення контактів з оточенням замість пошуку небезпечних замінників.
У книзі The Neuroscience of Human Relationships («Нейробіологія людських взаємин») Луїс Козоліно пише: «Вкрай важливо усвідомити, що зцілення має на увазі відновлення зв’язку дофамінової системи винагороди з взаєминами». За сприянням практики і розуміння специфіки роботи дофамінової системи, ви можете навчити свій мозок тому, як припинити пошук дофаміну в невідповідних місцях, а також показати йому, що найлегший спосіб відчути себе краще - поговорити з людиною, яка не представляє для вас небезпеки.
Наукова основа цього процесу очевидна. Соціальна відчуженість стимулює шляхи больової чутливості нашого мозку і систему реакції на стрес, підвищуючи ймовірність того, що ми будемо шукати згубні джерела дофаміну. Крім того, ми позбавляємо себе багатства людського досвіду, емпатичних зв’язків, складна мережа яких визначає глибину і силу почуттів та емоцій.
Але є багато способів підживлення нейронних шляхів для підтримки контактів з іншими людьми. Якщо ці нейронні шляхи пошкоджені, ви можете приступити до їх відновлення. Якщо вони просто занедбані, ви можете їх розвивати. А якщо занадто напружені, ви можете їх заспокоїти.
Відновіть зв’язок між дофаміновою системою винагороди і здоровими стосунками
Як зрозуміти, що взаємини з тією або іншою людиною стимулюють ваш нейронний шлях енергії? За наступними ознаками:
- Взаємини з цією людиною допомагають мені домагатися більшого в житті.
- Мені подобається проводити час з цією людиною.
- Сміх - це один з аспектів взаємин з цією людиною.
- Завдяки спілкуванню з цією людиною я заряджаюсь енергією.
Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя” Дмитро ДОНЦОВ
Актуально
21753 перегляди
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
