Актуально
38756 переглядів
 |
Нині в лабіринтах українського парламенту блукає достатньо законопроектів, які теоретично могли б стати основою нового виборчого законодавства країни. Зареєстровано як мінімум два виборчі кодекси та щонайменше чотири законопроекти, які пропонують свої моделі парламентських виборів. В ідеалі варто було б кодифікувати все виборче законодавство, аби воно стало нарешті стабільним і не змінювалося під кожні перегони. Щоб існували спільні для всіх правила й жодна політсила, яка дорвалася до влади, не могла змінити їх під себе. Саме про таку необхідність давно говорять і Венеційська комісія, і всі спостережні місії. Але віз і нині там.
Взагалі колекція виборчих законопроектів, зареєстрованих у парламенті, доволі барвиста. Є там і збереження нинішньої моделі виборів, і повернення старої із закритими списками, як пропонує «Батьківщина», і просто екзотичні ініціативи. У кулуарах парламенту нерідко можна почути, що західні партнери дуже незадоволені тим, як просувається виборча реформа. Дехто навіть розповідає, що наступною важливою вимогою після запровадження е-декларацій є ухвалення виборчого кодексу. Втім, це вже, мабуть, перебільшення. Якби така вимога була, закон давно ухвалили б. Після поїздки до Страсбурга робочої групи, створеної при голові ВР із представників усіх фракцій і деяких громадських організацій, що займаються моніторингом виборів, узгодження законопроектів активізувалося. Як розповідає її учасник, член фракції «Об’єднання «Самопоміч» Тарас Пастух, основне завдання групи — відібрати із зареєстрованих на сьогодні проектів оптимальну модель, яка здатна пройти через парламент. «Уже відбулося шість засідань, де було презентовано всі ці моделі. Домовилися зробити перерву на півтора місяця, щоб обговорити їх на фракції. Я особисто вніс пропозицію, і її підтримали, щоб фракції провели рейтингове голосування: який наступний проект окрім власного в разі його непроходження вони готові підтримати й скільки голосів за нього дати. Щоб визначити математично найкомпромісніший варіант виборчої системи».
На жаль, попри певні намагання, говорити про якийсь консенсус поки що не випадає, зважаючи на те, як швидко з настанням холодів згас азарт ухвалювати зміни до виборчого законодавства. Український парламент нині не в стані щось змінити. Про це чесно зізнаються і самі народні обранці, і експерти, які долучені до процесу. Проблема не так у світоглядних розбіжностях, які не дають змоги дійти спільного знаменника, як в особистих амбіціях, страхах і, як модно нині казати, браку політичної волі.
Для влади нинішня модель зрозуміла й прогнозована. Робляться заміри рейтингу, пристосовуються до наявної системи, і стає очевидно, йти чи не йти на вибори, а якщо йти, то які технології і де варто задіяти. Відповідно є велике застереження щодо запровадження нової системи, хоч би якою демократичною та досконалою вона була. Якщо застосовувати її без попередньої апробації, не знаючи, як вона працює, то не зрозуміло, який результат і які сюрпризи отримаєш на виході. Що стосується страхів та особистих амбіцій, то тут усе просто. Нинішня змішана система дуже вигідна тим, хто не бажає долучатися до партійних проектів, але дуже хоче стати щасливим власником депутатського мандата. Звісно, йдеться не про всіх мажоритарників, частина з яких справді працює з людьми на округах і здобуває підтримку чесно. Утім, таких меншість. Зазвичай округи просто «пригодовують». «Венеційська комісія наполягає на тому, що ми маємо ухвалити закон про вибори, який відповідатиме нашій Конституції, — розповідає Володимир Ар’єв із фракції БПП. — Бо, наприклад, у мене як у мажоритарника статус, якщо розібратися, сумнівний із погляду Конституції. Але як це імплементувати? Не можна закон про вибори ухвалювати на референдумі чи в судах. А в нас просто немає достатньо голосів, бо багато мажоритарників не хоче. Для них це можливість заходити в парламент. І те, що зробив Янукович, змінити буде надзвичайно важко. Є «пригодовані» округи, і ці люди не голосуватимуть проти себе. Частина мажоритарників проголосує, і я також, адже розумію важливість моменту, але ця частина не буде суттєвою».
Як на компроміс, котрий міг би трохи розвіяти страхи мажоритарників і частково задовольнити їхні амбіції, деякі експерти вказують на застосування регіональних списків, що пропонуються в різних варіаціях у кількох поданих законопроектах. Мовляв, це дасть змогу примирити мажоритарників і партії, адже, знаючи кількість мандатів, виділених на область, вони зможуть умовно поділити свої сфери впливу відповідно до виборчих округів, відпрацьовувати їх, «засіваючи» скільки заманеться й таким чином уникаючи конкуренції із соратниками. Звісно, це не той варіант, коли ти сам собі Наполеон, але куди кращий від закритих пропорційних списків, де немає гарантії, що тебе не запхають у непрохідну частину.
Саме про перехід до пропорційної системи з відкритими регіональними списками і йдеться в коаліційній угоді, укладеній на початку скликання. З таким принципом начебто погоджуються і в «Народному фронті», і в «Самопомочі», і в «Батьківщині», і в Радикальній партії Ляшка, і навіть в Опоблоці. Тільки ось погоджуватися зовсім не означає дійти консенсусу, адже всім відомо, що суть у деталях і деталі ці, схоже, якраз кожен бачить по-своєму.
Перспективи ухвалення на сьогодні немає жодної, кажуть депутати. В Україні, як завжди, працює не стратегія, а тактика. Більше ніж крок уперед ніхто робити не хоче, доки не припече. Навіть коли припустити, що серед усього розмаїття законопроектів вдасться узгодити один чи два найреалістичніші для проходження, це зовсім не означає, що їх буде ухвалено хоча б за рік до чергових виборів, як рекомендувала Венеційська комісія «з метою стабільності виборчого законодавства». Хоча сьогодні якраз варто було б цим зайнятися. І до президентських, і до парламентських перегонів ще є час — щонайменше два з лишком роки. Якщо, звісно, не доведеться проводити позачергові вибори. Але такий сценарій за чинного виборчого законодавства вкрай негативний на 2017-й.
Публiкацiї за темою «Державність»:
