Актуально
21805 переглядів
 |
Машину, яка стала однією з головних опор більшовицької влади, символом сталінської та брежнєвської імперій. Машину, яка за час свого існування зуміла знищити мільйони й мільйони безневинних жертв, і при цьому не засуджена міжнародними трибуналами як злочинна структура, ба більше – керує Росією та впливає на політичне життя десятків країн, у тому числі через агентів, інфільтрованих у найвищі державні й економічні структури.
Усі військово-політичні авантюри, здійснювані совєтським керівництвом у ХХ столітті на просторах від Чилі до Ефіопії, всі спроби ззовні підпалити вогнища революції на Заході та Сході, всі ліворадикальні терористичні рухи пов’язані з активною діяльністю «славетних чекістів». І наповнення ГУЛАГу мільйонами в’язнів у 1930–40-х, і полювання за інакодумцями у 1960–80-х, і прокрустове ложе цензури, в якому гибіла культура, і знищення знакових політемігрантів – все це справа «озброєного загону партії», хоча насправді за Сталіна, Брежнєва й Андропова радше партія була вірним інструментом у руках «органів», принаймні, на своєму низовому рівні. Та й раніше – не випадково ж Ленін наголошував, що «хороший комуніст в той же час є і хороший чекіст та що «і терор і ЧК, – річ абсолютно необхідна».
При цьому влада Росії не переймається покаянням за минуле, іноді, втім, влаштовуючи позірні акції, присвячені певним «помилкам» і «перегинам» спецслужб. Російський президент Владімір Путін пишається своєю службою і на прийняттях підіймає келихи за «чекістську доблесть»; у Росії 20 грудня – день заснування за ініціативою Леніна ЧК – є офіційним святом, Днем працівника органів держбезпеки. Фактично відбулася суспільна реабілітація совєтських спецслужб, за масштабами здійснених ними гекатомб нічим не кращих за разом узяті СС, СД і Гестапо. Зовсім не випадково директор ФСБ Росії генерал Алєксандр Бортніков днями наголосив на безперервності діяльності «компетентних органів» і вірність традиціям ВЧК-НКВД-КҐБ: «Відхрещуватися від слова «чекіст» – це все одно що піддавати забуттю покоління наших попередників».
Есесівці й чекісти: брати, але не близнюки
Часом публіцисти порівнюють спецслужби СССР із нацистськими. Віктор Суворов (він же – Володимир Рєзун), колишній совєтський військовий розвідник, історик і письменник, із цим не погоджувався і писав понад 10 років тому: «У них символ СС – череп з кістками, а у нас у чекіста на рукаві колосся зріє… Гітлер мільйони людей винищив, бо злодій. А наші товариші з гарячими серцями винищили куди як більше мільйонів. Ну, так це заради прогресу. Тому сьогодні будь-якими містами світу можна привільно гуляти з серпом і молотом. Ніхто і в пику не плюне. Це ж не свастика. І чекісту пам’ятник можна спорудити на народні гроші. Це ж не есесівець!
Але ж пам’ятник чекісту – це гірше, ніж пам’ятник есесівцеві. Есесівець – це звір з боку. Він винищував тих, кого вважав ворогом. А чекіст – це свій, доморощений негідник. Він винищував усе навколо. Своїх і чужих. Десятками мільйонів. І пісня у нього: «Не всех еще искоренили!». І ще різниця в тому, що в Гестапо рвали нігті заради того, щоб виявити справжніх спільників, а в НКВД – щоб виконати рознарядку, спущений зверху план винищення».
За ці роки на Заході в плані ставлення до більшовиків, чекістів і серпа з молотом немало змінилося в бік об’єктивності, але не всюди і не все. Не всюди вже можна вільно гуляти з серпами й молотами на вбранні, проте написана у знаменному 1937 році «Пісня про партію більшовиків», яка у трохи модифікованому вигляді стала гімном СССР і Росії, звучить по світу на відповідних урочистостях, і всі встають чи завмирають, шануючи цей символ тоталітарного терору. А підполковника КҐБ Путіна ввічливо приймають навіть в Ізраїлі, хоча совєтські спецслужби за кількістю знищених за допомогою куль у потилиці чи відправлених у концтабори євреїв – як переконаних сіоністів, так і передусім абсолютно аполітичних людей – впевнено посідають друге місце після гітлерівських. Дивні аберації зору траплялися за останні сто років…
Дихання «імперії зла»
Тематика, пов’язана з діяльністю «компетентних органів» за останні сто років, воістину неозора. Зупинюся лише на одному її аспекті. А щоб мене не звинуватили в «зоологічному українському націоналізмі», передам слово своєму московському колезі, професору Борісу Соколову.
«У частині жорстокості «лицарі без страху і докору» в Україні тримали пальму першості. Особливо лютували Київська, Харківська і Одеська губЧК. Але й інші, включаючи повіти, від них не дуже відставали. 4 червня 1919 року Ленін писав голові Всеукраїнської ЧК і Київської губЧК Мартіну Лацису: «…Каменєв говорить – і заявляє, що декілька відомих чекістів підтверджують – в Україні «Чека» принесло пітьму зла, будучи створене дуже рано і впустивши до себе масу тих, хто «примазався». Треба суворіше перевірити склад, сподіваюся, Дзержинський звідси Вам у цьому допоможе. Треба підтягнути за будь-яку ціну чекістів і вигнати тих, що «примазався». При зручній оказії повідомите мене детальніше про чищення складу «Чека» на Україні, про підсумки роботи». І Лаціс повідомив: «…Я пішов на дуже великі поступки, аби поліпшити склад надзвичайних комісій і позбавитися від постійних нарікань і погромів: скасував повіти ЧК і викинув дрібну спекуляцію. Ще з першого дня мною заборонено забирати при арештах що-небудь, окрім речових доказів. Але наша російська людина міркує: «Чи я хіба не заслужив на ті брюки і черевики, які раніше носив буржуа. Адже це моєю працею здобуто. Отже, я беру своє і гріха тут немає. Звідси власні наміри… Зараз сформовано інспекційну комісію з усіх губерній в числі 6 чоловік фахівців зі всіх галузей. Як бачите, робимо, що можемо…». Зрозуміло, комісія нічого не змінила. Розстріли без суду та слідства і грабіж чекістами заарештованих та їхніх сімей в Україні та інших місцях тривали.
Доречно сказати, що Лаціс не обмовився, коли писав про «нашу російську людину». В період громадянської війни у Всеукраїнській ЧК українця треба було шукати вдень і вночі. На початку липня 1920 року Дзержинський скаржився Леніну: «Величезна перешкода в боротьбі – відсутність чекістів-українців». Переважали росіяни, потім євреї і латиші. В особливих же загонах, які підпорядковувались ВУЧК, було чимало інтернаціоналістів – угорців, австрійців і китайців. Добре, що ані російської, ані української мови вони не знали, і дуже підходили на роль карателів».
******
Досі в Україні є охочі заперечити її окупацію більшовиками в 1917–21 роках та її колоніальний статус в СССР. Як на мене, факти, наведені професором Соколовим, яскраво засвідчують: совєтська влада з усіма її «принадами» в Україну була «імпортована» ззовні. Згодом вона знайшла місцевих попихачів – як будь-який колонізатор. Такі попихачі існують і нині, бо «імперія зла» з її «органами» жива та продовжує загрожувати всьому світу.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
