Актуально
15288 переглядів
 |
Звичайно, політики повинні бути готові до компромісів за своєю суттю. Проте, коли йдеться про людські втрати, які на сході України сягнули 14000 життів чи 298 жертв збитого літака рейсу MH17, питання відповідальності однозначно повинно переважати. Хто має відповідати за всі ці трагедії? Чи може президент Росії Володимир Путін насолоджуватися безкарністю?
Згідно із російським наративом, вони «захищають російськомовне населення від українських націоналістів». В одному зі своїх останніх інтерв’ю Путін заявив, що росіяни та українці – «це єдина нація». Тим часом Владислав Сурков, ексрадник Путіна та архітектор війни на Донбасі, як про нього висловився колишній візаві у переговорному процесі з боку США Курт Волкер, абсолютно переконаний, що «примус до братських відносин шляхом насильства – єдиний метод, який історично виявився ефективним з Україною».
Внаслідок цього «захисту» ми продовжуємо втрачати життя на сході України. «Братський примус» приніс насильство і затопив світ брехнею, дезінформацією та пропагандою.
Російський письменник Олександр Солженіцин колись сказав: «Насильству нічим прикритися, окрім брехні, а брехня може підтримуватися тільки насильством». На початку березня 2020 року під час попередніх слухань у справі MH17 в Гаазькому окружному суді прокурор цитував слова Солженіцина та підкреслював: «Коли сотні невинних людей вбиті, світ, який не бере на себе відповідальності встановити правду та покарати винних, надсилає повідомлення, що його люди – це належний об’єкт для нападу. Встановлення істини у цій справі може допомогти запобігти новому насильству в майбутньому».
Правда полягає в тому, що з 2014 року Росія контролює так звані сепаратистські «республіки» на сході України, де панує терор, де ніхто не є захищеним. Так, наприклад, Управління Верховного комісара ООН з прав людини писало, що верховенство права на сході України замінено верховенством насильства та допускаються серйозні порушення прав людини.
Росія принесла терор на українську землю не тільки шляхом постачання зброї, боєприпасів та фінансовою підтримкою бойовиків, а й шляхом прямого військового протистояння між російськими збройними силами та збройними силами України. Міжнародний кримінальний суд підтвердив існування міжнародного збройного конфлікту на сході України, який почався не пізніше 14 липня 2014 року. Більше того, докази, представлені у справі щодо MH17, чітко свідчать про те, що російські спецслужби безпосередньо залучені до збройного конфлікту в Україні і, зокрема, до збиття рейсу MH17.
Початок судового розгляду щодо MH17 у Нідерландах збігся з останнім засіданням Тристоронньої контактної групи в Мінську, де було оголошено про створення так званої «консультативної ради». Тоді як справа MH17 має на меті відокремити правду від брехні та покарати винних, ця «консультативна рада», якщо вона буде створена у запропонованому форматі, допоможе легітимізувати російських маріонеток як «офіційних представників» та надасть їм офіційного статусу.
Москва завжди просувала ідею «легітимації» на сході України своїх маріонеток, щоб у такий спосіб підтримувати наратив про «внутрішній конфлікт» в Україні. Якщо ця легітимація відбудеться, це допоможе Путіну досягти своєї головної мети – повернути Донецьк та Луганськ Україні, зберігаючи при цьому контроль над ними та уникаючи будь-якої відповідальності за війну. Це також допоможе Москві встановити контроль над усією Україною, безпосередньо впливаючи на її зовнішню політику та процеси прийняття рішень, при цьому остаточно позбавивши Україну суверенітету. Цей сценарій вже частково реалізований у Молдові завдяки зусиллям щодо інкорпорації Придністров’я на умовах Путіна.
Правду щодо російської агресії в Україні легко побачити. Це представляє пряму загрозу для тих, хто несе відповідальність за насильство на сході України та окупацію Криму. Судові слухання щодо MH17, а також судовий розгляд справи щодо фінансування тероризму, розпочатої Україною проти Росії в Міжнародному суді ООН, зроблять публічно доступними факти та докази злочинів, вчинених Росією як державою, її громадянами та посадовими особами.
Задля уникнення відповідальності російське керівництво докладає неабияких зусиль задля дискредитації результатів численних розслідувань, які наразі ведуться. Незважаючи на те, що Росія була ініціатором гібридної війни проти України та стороною конфлікту на сході України, Москва знов намагається представити себе як спостерігача або, ще більш лицемірно, як посередника у «внутрішньому конфлікті» в Україні. Ця зміна статусу може призвести до скасування санкцій, безкарності за всі втрати, спричинені війною на сході України, та, що найбільш небезпечно – погіршенню безпекової ситуації всередині України.
Навіть в ці дні, коли увесь світ об’єднується у боротьбі зі спалахом коронавірусу, озброєні формування РФ на сході України продовжують обстрілювати українські збройні сили та житлові квартали, блокуючи доступ спостерігачів ОБСЄ та гуманітарних організацій. У той же час російський міністр закордонних справ Лавров цинічно закликає Захід скасувати санкції проти Росії через пандемію.
Для путінського режиму – виживання залишається головним пріоритетом. Він використовує всі можливі інструменти для досягнення цієї цілі: від «керованої» демократії в Росії та експлуатації ролі Радянського Союзу у Другій світовій війні, до поспішних правок до Конституції Росії та «контрольованої» дестабілізації в Україні, а також інших країнах чи цілих регіонах. Це робить стратегію умиротворення Кремля занадто небезпечною. Також це може призвести до розповсюдження вірусу гібридної агресії Росії у суспільно-політичний уклад інших європейських країн.
Після закінчення Холодної війни міжнародна спільнота напрацювала важливі маркери у боротьбі із безкарністю. Міжнародне правосуддя має бути неминучим навіть для постійного члена Ради безпеки ООН – Російської Федерації. Режим Путіна має заплатити справедливу ціну за те, що приніс війну в Україну та інші країни, які зіткнулись з подібною долею.
До теми:
