Актуально
17209 переглядів
|
Глузман Семен Фішельович — правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, відомий психіатр. Народився в Києві, закінчив Київський медичний інститут. Готував незалежну експертизу в справі генерала Петра Григоренка. У 1972 році засуджений на 10 років таборів (Пермська область), відбував покарання разом з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком.
З 1985 року почав друкуватись, займатись професійною діяльністю. Семен Фішельович Глузман — виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-Американського бюро захисту прав людини, член Американського товариства психіатрів, Королівського коледжу психіатрів Великобританії, Товариства психіатрів і неврологів Німеччини. |
До мене приїжджав мій старий знайомий із Західної Європи. Відомий журналіст, що має довгий досвід життя і роботи в різних країнах, у тому числі і дуже неспокійних, він давно випробовує виражену симпатію до України. Це його слова: виражена симпатія. Як він сам з посмішкою говорить, симпатія, не заснована на будь-яких розсудливих підставах.
Побувши тут тиждень, поспілкувавшись з українськими політиками і адміністраторами, він дуже красиво і вражаюче оцінив все побачене: «Я розмовляв з багатьма з тих, хто, як їм здається, визначає ваше життя. Оскільки не було мовного бар'єру, багато хто з них забував, що розмовляють з іноземцем. Або навпаки, - достатньо відверто говорити зі мною їм було легко, оскільки я іноземець. Знаєш, всі вони здалися мені трохи смішними. Несправжніми. Вони справді наївно вірять, що управляють вашою прекрасною країною! Хоча це не так, і дуже добре, що це не так. Для вас, українців, добре. Навіть б'ються вони не по-справжньому, а як актори на сцені. «Найстрашніша» зброя в їх боях за владу і гроші - ляпас. Така собі «дуель ляпасів», дзвінких, але нешкідливих. Але, нібито, дуже смертельна дуель.».
Мій знайомий, визнаний в Європі фахівець з Росії, зрозуміло, відштовхувався від путінських реалій. Там політичні дуелі не такі нешкідливі. Ґрунт, скажемо прямо, інший. Відмінний від українського.
Мені, людині, що живе тут, вся ця тривала дуель псевдополітиків зовсім не здається такою нешкідливою, іграшковою. Хоча глибокий резон в оцінці європейського спостерігача, без сумніву, є. Зверніть увагу, вони практично ніколи не б'ють «ворога» в найвразливіші місця! Історія особистого капіталу, кримінально-карна поведінка в недалекому минулому, банківські рахунки, котеджі, вілли, яхти в інших країнах, - все це є зоною табу. Навіть вірні справі Леніна-Сталіна послідовні комуністи цей звичай не порушують. Бо всі разом вони розуміють: слово - не горобець.
Чи є серед українських політиків люди порядні, законопокірні? Тобто, - ті, що не крадуть, не використовують «телефонне право» в корисливих інтересах, не мають банківських рахунків у всіляких офшорах? Зрозуміло, є. Але - вони меншина, екзотика. На тлі шоколадно-сталевих королів і князів базару вони - павутина. Легка, ледве помітна. Від павутини так легко відмахнутися.
Наша «політична еліта» живе і конкурує в рамках закритого клубу. Дуже закритого. Від нас. Саме тому в країні з майже суцільною писемністю і достатком різноманітних фахівців переважна більшість цих фахівців не затребувана. Адже вони не члени клубу! Саме тому наш європейськи і північно-американськи орієнтований Президент не бачить інших кандидатів в Генеральні Прокурори, в губернатори, в судді Конституційного суду.
Розумію, у нашої країни - хороше майбутнє. Дуже хороше. Європейське, до речі. Одна проблема - як до нього дожити?
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
