«Лікарю, Ви вилікуєте мою Душу?»

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна” 

Притча...

- Доброго дня, лікарю!

- На що скаржимося?

- Душа болить. Адже Ви - душевний доктор?

- Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація - теж. А вашу душу щось поранило?

- Не знаю. Можливо... Я її якось не відчуваю. У мене взагалі погано з почуттями. Наприклад, я не вмію говорити «люблю».

- Так? Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.

- Харчування? Ах, так. Ну, - супи, каші там. Овочі. М’ясо - але не кожного дня. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю.

- Ага! Любите! Отже, вмієте говорити «люблю»!

- Ні, Ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити «люблю»...

- Зрозуміло. Так, любонько. Дихайте! Глибше дихайте! Та що ж Ви так напружилися?

- Не можу я глибше дихати. У мене подих перехоплює.

- Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте... Все, можна. Схоже, у вас це звичний стан - не дихати?

- Чому? Та я ж начебто дихаю...
- Саме так - «начебто». А насправді - так, лише вигляд робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!

- Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх придушую в самому зародку.

- Ось, любонько, і стали зрозумілими ваші проблеми з диханням. Накопичили Ви, розумієте, в собі зародків. Всі груди забиті. Ото вам і не дихається глибоко. Почуття пригнічувати - це злочин по відношенню до себе.

- А як тоді, - як з ними вчинити?

- Визнавати що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.

- Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити «люблю».

- Дайте-но я вас простукаю.

- Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!

- Так, - значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся?

- Болі боюся! Не хочу, щоб боляче!

- Ось... А від чого буває боляче?

- Коли заб`єшся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато від чого...

- Любонько ви моя! Так Ви ж боїтеся любити!

- Я? Боюся? А при чому тут це...

- Та любов же і є - полум’яний політ! Хіба ні? Вона складається зі злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною!

- Лікарю... Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.

- І тепер ви боїтеся...

- Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять.

- Ось ви і затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх боків від можливого болю. І тому вам важко сказати «люблю»... Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий. Навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе - ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас. Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішим.

- Але... виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що?

- Вже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися, - а це добра ознака.

- А... як це - любити себе?

- Для початку почніть до себе прислухатися. До своїх бажань, відчуттів. А то вас що не запитаєш - «не знаю», «не відчуваю». Якщо ви самі так неуважно до себе ставитесь, чому ж інші будуть вас щадити?

- І що ж мені робити? Як навчитися себе любити?

- А ви самі себе жалійте, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати - знаєте про це? Не перевантажуйте! Не дозволяйте себе кривдити! І не дозволяйте собі ображатися.

- Ну... Я спробую себе любити, щадити і гидот не слухати.

- Ну от і чудово. Користуйтеся цим рецептом - і скоро Ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами.

- Стривайте, лікарю! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього?

- Так-так... Каміння всяке... зародки... образи проковтнуті... Накопичили ви, накопичили!

- Так, що з цим робити?

- А тут, любонько, рецепт один: прощати, прощати і ще раз прощати! Тричі на день, після їжі! Бувайте здорові! - Наступний!