Діаманти - гламурні цяці для самообману і марнославства
Варто знати
64401 перегляд
Опубліковано - 21.12.2011 | Всі публікації | Версія для друку
|
- І жодних проблем із самодостатністю! Марнославство - вже давно не гріх. |
В ситуації сірої кризової буденності одяг, взуття, аксесуари залишаються одним з найдоступніших позитивних допінгів. Цим й користуються рекламщики, маркетологи та інші фешн-тренд-промоутери.Після Другої світової війни південно-африканська корпорація De Beers - найбільший постачальник необроблених алмазів – вирішила надійно закріпитися на ринку діамантів. В 1948 році чи то самим Гаррі Опенгеймером, чи то його піар-агенцією N.W.Ayer & Son був придуманий слоган «A Diamond is Forever”, що став легендарним.
Кошти для впровадження еліт-ідеї діаманта як «вічного дару кохання» були витрачені колосальні.
Опенгеймер, який насправді вважав, що від «холодного каміння» немає жодної користі, стверджував при цьому, що «підвищити його вартість можна тільки одним засобом – примусити повірити в унікальність діаманта як коштовності, що має містичну здатність збереження кохання».
Треба сказати, що своєї мети Великий Гаррі досягнув, але разом зі світлою комерційною думкою про те, що тільки діамант (вартістю в три місячні зарплати нареченого) є виявом справжнього почуття, в післявоєнне суспільство повернулася потреба блиску як показника благополуччя і приналежності до вищих прошарків суспільства. Діамантовий пил Голівуду разом з римським «солодким життям» і «Нью луком» крістіан-діорівського Парижу тільки підкреслювали достатньо банальну, але дієву тезу: «Якщо ти в діамантах – значить ти у вищому світі».
І як би там в 60-х авангардисти, в 70-х гіппі і у 80-х рокери не намагалися демократизувати ставлення до кохання і розкоші, в 90-ті все повернулося – темою Material Girl і блиском «ланцюгів і брюліків».
Swarovski, вловивши цю тенденцію, придумали свою легенду, що їхні кристалики – це не підробки, а штучно вирощені «діаманти», що вони такі ж престижні, як і натуральні камінці. Аби переконати в цьому громадськість, на піар-кампанію бренду виділили більше ніж солідний бюджет і буквально засипали камінцями провідних дизайнерів і псевдознаменитостей.
 |
Гламурна цяцька для справжніх шанувальників діамантового блиску: Mercedes-Benz SL600 оздоблений 300 тисячами кристаликами «Сваровскі». - Доведіть всім що ви не лох! |
І ось вже мега-зірки виблискують на Music Awards і дефілюють по червоній доріжці Канн у «Сваровскі», тому що круті кутюр’є пригоршнями обсипають свої творіння «халявним» блиском.
Ну а далі гламурити починають абсолютно всі й на всіх рівнях: і кутюр, і прет-а-порте, і масс-маркет. Далі – ще сумніше:
під «Сваровскі» починають «ваяти» турки, китайці плюс інші «малі Арнаутські».
Приклад з життя: баришня-конфекціоніст підбирала зразки «правильних» гудзиків для костюма клієнтки. Намітивши чергову модель з камінцями, вона питає продавців: «Це Сваровскі?». Відповідь: «Ні, але також дорого». Гудзики виявилися «в ціні» - $29 за штуку.
Фешн-тенденція інертна як бронепоїзд. У той момент, коли асоціація «блиск = вищий світ» пішла в народ, її вже нічим не зупинити. Гламурні нульові тільки закріпили «блискучий імідж» у свідомості мас.
Є ще
декілька виключно НАШИХ аспектів у бажанні «блищати». По-перше, очевидні проблеми із самОвідчуттям і самОдостатністю, що вимагає щосекундного підтвердження статусності. По-друге, це – свято, якого справді не вистачає. В ситуації сірої кризової буденності одяг, взуття, аксесуари залишаються одним з найдоступніших позитивних допінгів. Цим й користуються рекламщики, маркетологи та інші фешн-тренд-промоутери.
Чому я раніше згадувала про псевдо знаменитостей? Тому що
актори і акторки підписують договори з кіно- і телекомпаніями на умовах «вічного рабства». Їхні гонорари нікчемні, хоча живуть вони в маєтках, їздять на шикарних авто, носять дизайнерський одяг, але все це орендовано кіностудією аби створити ілюзію зірковості. Зірки ходять, їдять, надягають на себе що-де-коли їм скажуть, а говорять вони поки що на мові максимального блиску, намагаючись хоча б таким чином утримати кризове падіння попиту і споживацького інтересу.
Що можна вимагати тоді від «середньостатистичної гьорли», що начиталася глянцевих журналів і зовсім втратила відчуття реальності? Хоча б тому, що їй ця реальність не під силу. Ось і йдуть в хід палетки і стразіки, аби притягнути до себе фантомно-блискуче щастя. Взагалі,
гламурний блиск для попелюшок – невід’ємна частина самообману, що допомагає вижити в умовах соцреалізму і йти вперед до поршеподібної цілі, не замислюючись над глам-, хлам- чи натуральним блиском Я ідеального і Я реального.
Переклала з російської Олена Каганець ,
“Народний Оглядач”
Актуально
До теми:
